Читати книгу - "Ловець снів"

четверо. Однак п’ятий не покинув їх у повному розумінні цього слова. Генрі вимовляє це ім’я, ім’я хлопчика, який дивним чином так і залишився хлопчиком. Щодо нього тривоги Генрі більш виразні, і висловити їх легше. Нічого конкретного, каже він Джонсі, лише таке відчуття, що до давнього приятеля варто навідатися.

— Розмовляв із його матір’ю? — цікавиться Джонсі.

— Мені здається, буде краще, якщо ми просто… ну, знаєш, з’явимося там на обрії. Які в тебе плани на ці вихідні? Або на наступні?

Джонсі не потрібно звірятися зі щоденником. Вікенд починається післязавтра. У суботу вдень факультетський захід, але від нього можна легко звільнитися.

— Обидва дні в мене вільні, — каже він. — Якщо я заїду в суботу? О десятій?

— Чудово, — з деяким полегшенням відповідає Генрі. Він уже більше схожий на себе. Джонсі трохи розслабляється. — Точно будеш?

— Якщо ти вважаєш, що ми повинні провідати… — Джонсі секунду вагається, — провідати Дуґласа, то потрібно їхати. Давно вже не бачились.

— Твій відвідувач іще в тебе?

— Угу.

— Гаразд. Отже, чекаю на тебе в суботу о десятій. Слухай, може, візьмемо «скаут»? Дамо йому провітритися. Що скажеш?

— Це буде шикарно.

Генрі сміється.

— Карла все ще готує тобі обіди з собою, Джонсі?

— Еге ж. — Джонсі скоса дивиться на портфель.

— Що в тебе сьогодні? Тунець?

— Яєчний салат.

— М-м-м. Ну, гаразд, я вшиваюся. ДІЛТС, так?

— ДІЛТС, — погоджується Джонсі. Він не може назвати справжнє ім’я їхнього давнього друга перед студентом, але ДІЛТС — це нормально. — Поговоримо в…

- І бережи себе. Я серйозно. — Особлива інтонація в голосі Генрі очевидна і трохи лякає, але, перш ніж Джонсі встигає щось відповісти (а що можна сказати, коли поруч сидить і слухає Дефаньяк, він не знає), Генрі відключається.

Джонсі секунду задумливо дивиться на телефон, потім вішає слухавку. Перегортає сторінку на настільному календарі, на суботі перекреслює «Пиятика вдома у Діна Джейкобсона» і пише: «Відпроситися. Їду до Деррі з Генрі провідати Д.». Однак його планам не судилося збутися. До суботи Деррі і друзі випаруються з його думок.

Джонсі глибоко вдихає, випускає повітря і переносить увагу на проблемного відвідувача. Хлопчина скуто ялозить на стільці. «Він чудово розуміє, навіщо його сюди покликали», — думає Джонсі.

— Отже, містере Дефаньяк, — починає він, — згідно з вашою особовою справою, ви народились у Мейні.

— Е-е, так. Піттсфілд. Я…

— Також у вашій справі зазначено, що ви тут отримуєте стипендію і добре встигаєте у навчанні.

Хлопець, бачить Джонсі, не просто схвильований. Він набагато більше, ніж схвильований. Він ось-ось розплачеться. Чорт, а це, виявляється, важко. Джонсі ще ніколи не доводилося звинувачувати студента у шахрайстві, але він підозрює, що це востаннє. Можна тільки сподіватися, що таке буде відбуватися не надто часто. Тому що це важко. Бобер сказав би: «Повний пиздець».

— Містере Дефаньяк — Девіде, — ви знаєте, що буває зі стипендією, якщо студентів, які її отримують, ловлять на брехні? Скажімо, на семестровому іспиті?

Хлопець смикається так, ніби якийсь жартівник, що сховався під стільцем, торохнув несильним електричним розрядом його худі сідниці. Губи його починають тремтіти, і перша сльоза, о Господи, стікає по неголеній щоці.

— Можу розповісти. Такі стипендії випаровуються, ось що з ними відбувається. Чпок! — і вони зникають.

— Я… я…

На столі перед Джонсі лежить папка. Він розкриває її і дістає екзаменаційний аркуш із європейської історії, один з тих моторошних тестів із відповідями на вибір, на яких у своїй безмежній дурості наполягає міністерство. Угорі листа чорними лініями олівця («Стежте за тим, щоб ваші позначки були чіткими й нерозривними, у разі необхідності зітріть позначку повністю») накреслено ім’я ДЕВІД ДЕФАНЬЯК.

— Я переглянув вашу курсову, Девіде. Я ще раз вивчив вашу роботу з феодалізму в середньовічній Франції та погортав ваші характеристики. Зірок з неба ви, звичайно, не хапаєте, але справляєтеся цілком непогано. Однак я знаю, що тут ви лише робите те, що від вас вимагають. Насправді ж ваші інтереси не лежать у моїй галузі знань, чи не так?

Дефаньяк мовчки хитає головою. В оманливому березневому світлі на його щоках поблискують сльози.

У кутку на столі Джонсі лежить пачка паперових носовичків «Клінекс». Він кидає її хлопцю, і той, незважаючи на розгублені почуття, з легкістю ловить пачку на льоту. Гарні рефлекси. Коли тобі дев’ятнадцять, усі твої внутрішні проводи натягнуті міцно й туго, контакти начищені і надійні.

«Нічого, зачекайте кілька років, містере Дефаньяк, — думає Джонсі. — Мені лише тридцять сім, а вже дроти починають відходити».

— Можливо, вам варто дати можливість виправитися, — продовжує він.

Повільно, демонстративно Джонсі жмакає підозріло досконалу, на А з плюсом, семестрову роботу Дефаньяка.

— Напевне, сталося ось що: у день написання роботи ви захворіли і тому взагалі її не писали.

— Я захворів, — палко підхоплює Девід Дефаньяк. — Гадаю, у мене був грип.

— У такому разі, мабуть, я задам вам написати вдома есе замість тесту, який складали ваші однокурсники. Якщо хочете. Вам же потрібно скласти іспит, який ви пропустили. Ви не проти?

— Ні-ні! — вигукує хлопець, відчайдушно витираючи очі оберемком паперових хусточок. Дякувати Богу, хоч не став занурюватись у жалюгідне лайно про те, що Джонсі нічого не доведе, що він не може нічого довести, що хлопець поскаржиться на нього до студентської ради, протестуватиме і таке інше. Ні, він плаче, видовище не з приємних, але, ймовірно, це можна вважати добрим знаком. Дев’ятнадцять іще не вік, але надто багато хто з них втрачає совість іще до того, як з’являється тут. Дефаньяк виявився доволі відкритим, і це означає, що десь там усередині в нього лишилося щось людське, що чекає на мить, аби вийти назовні.

— Ви ж розумієте, коли щось подібне повториться…

— Не повториться, — з великою переконаністю вимовляє хлопець. — Не повториться, професоре Джонс.

Джонсі всього лише доцент, але виправляти він не поспішає. Зрештою, колись він таки буде професором Джонсом. Не стати професором він просто не має права. У них із дружиною повна хата дітлахів, і, якщо в його зарплатні не трапиться хоча б декількох стрибків, їхнє життя перетвориться на непросте випробування. Кілька таких випробувань вони вже пережили.

— Сподіваюся, що не повториться, — говорить він. — Напишіть есе на три тисячі слів про наслідки норманського завоювання, домовились? Цитуйте джерела, але виноски можна не робити. Стиль викладу вільний, та висновки повинні бути переконливими. Здасте роботу наступного понеділка. Все зрозуміло?

— Так. Так, сер.

— Тоді йдіть і беріться до роботи. — Він вказує на брудні кросівки Дефаньяка. — І наступного разу, коли надумаєте купувати пиво, купіть краще нове взуття. Не хочу, щоб ви знову захворіли.

Дефаньяк іде до дверей, але