Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Глава друга

У будинку номер 55, блоці В жили люди. Серед них напевно були й ті, для яких слово «демон» щось пробуджувало в підкірках їхньої пам'яті. Цей архаїзм завжди переслідували суперечливі зведення новин. Усе пов'язане зі словом «демон» здебільшого було чутками про чутки. Дані в мережі різнилися в усьому, від чого відомості про «демона» були радше інформаційним шумом.

Миролюбна ніч почала відступати під натиском людських вигуків.

Ті малочисельні діти, які народжувалися в містах сьогодні, знали - у разі землетрусу треба бігти на вулицю і шукати відкритий простір зі спеціальним маркуванням на асфальті. Діти, принаймні передгірських міст, розуміли ризики виникнення лавин і що, опинившись у заметі, їм потрібно спершу плюнути і тільки після цього викопуватися в потрібний бік.

Чого чекати від демона не було зрозуміло не тільки дітям, а й тим, хто бачив понад тисячу місяців. Ніхто не знав, чи прийде він забрати когось за містичних обставин, чи скосить, як сіль у джунглях, одразу цілий район.  

Отець ніколи не заперечував існування Демона або навіть демонів, але за кілька поколінь ніхто з адміністративних служителів до пуття не пояснив, який він, вона або воно має вигляд. Що робити людям і чого від демонів чи Демона очікувати.

Можливо, він прийшов по тебе?

Не буває смертельно отруйного членистоногого там, де зими холодні й довгі. Народжений на Півночі, все одно злякається гада повзучого. Цей страх - на рівні інстинкту, цей страх кровний.

Люди не пам'ятали, чи був Демон за часів до Отця.

Отець не розглядав Історію необхідною у світі, де він керує. Літочислення обмежувалося місяцями і тим, скільки місяців за життя побачила окремо взята людина. Напевно, Отець вважав, що сволота буде менш щаслива, якби дізналася, що раніше, можливо, зовсім нещодавно жилося набагато краще.

Дах коптив чорним димом. Вітер зрадницьки подув у бік Чоловіка, і його теплий одяг почав просочуватися гаром, а очі засльозилися від кіптяви. Немов цього всього ще недостатньо для його легенів, Чоловік дістав чергову самокрутку зі свого мішечка і прикурив її.

Десь вдалині ревіли сирени. Звук такий бляклий і зациклений, що його цілком можна використовувати як метроном.

Чоловік узяв пальцями основу самокрутки, опустив голову і з довгою затяжкою повільно знову підняв її високо вгору.

У його голові заграв горн.

Видихнувши дим, Людина підняла обидві руки догори й привітала жіночий хор, що акомпанував його горну. Потім різкими рухами кистей додав музиці подвійні удари барабанів.

Музика і хор почали поступово згасати, і, понизивши голос, Чоловік заспівав:

 

Небозвід!

Небозвід, не плач за мною,

Плач за мною.

Будь надією!

Будь надією всім.

Океан!

Не дай мені потонути,

Не дай потонути!

Обійми хвилями,

Віднеси нас додому.

 

Чоловік узяв уявну гітару і почав грати те, що він не міг сказати словами. Барабан підлаштовувався під його ритм, а жіночий хор заповнював проломи. Обірвавши всі звуки, горн повернувся, щоб, затухаючи, залишитися вдалині.

Перші мешканці блоку В почали вибігати на вулицю, і їхні голоси відбивалися від подвір'я, додаючи простору нові тональності.

У повітрі пахло панікою і страхом. Приманку на Демона було поставлено, і Чоловік сів на вже порожній ящик, чекаючи на свою здобич.

Щоразу він пробував щось нове. Друковане керівництво в такій незвичайній справі знайти дуже непросто.

Він чекав п'ять, десять, дванадцять хвилин, поки загинати і розгинати білий аркуш не стало до нестями нудно і він не знайшов відео, де капібара їсть гарбуз.

- Як багато чого можна в них навчитися, - сказав уголос Чоловік, дивлячись на капібару, що монотонно жує, у себе в телефоні.

Людина пам'ятала смак гарбуза і не хотіла вживати його в їжу, але капібара на відео змушувала його засумніватися в цьому і в майбутньому дати гарбузу ще один шанс.

Відео закінчилося, і Чоловік підняв голову, щоб виявити - він більше не один на даху.

- Зловив! Швидко як упіймав! - вголос зрадів Чоловік. - Хоча мені не дуже подобається всім цим займатися, - у розчарованій манері додав він. - Але така моя природа!

Посеред диму стояв ваговитий чоловік. На обличчі в нього росла чорна борода, а лису голову вкривали глибокі білі шрами. З одягу на ньому лише якась подоба щільної роби сірого кольору, а на плечі такого ж забарвлення потертий полотняний мішок. Чоловік усміхався.

Не було зрозуміло, як довго незнайомець стоїть тут і чекає своєї черги заговорити.

- Уууу, який грізний, - тихо вбік сказав Чоловік.

Чутки говорили, що зовнішність Демона мінлива і її складно запам'ятати, і його не можна сфотографувати або зняти на відео. За весь час не збереглося жодного зображення Демона, від чого цей метод і теорія жили і процвітали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍