Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Мене не звільнять сьогодні – навіть не мрійте, брати Чандлер! 

Знаходжу адреси комп'ютерних клубів, – а їх виявилося п'ять і то, тільки тих, що в пішій доступності від школи, – заводжу двигун і рушаю до найближчого. 

 

Півгодини по тому

 

– На цей раз давай без фокусів! – Звертаю на парковку біля будівлі, де проходять додаткові заняття Остіна. 

– Добре, – я встигаю тільки зупинити машину і Остін виходить з машини. 

Не дуже він хоче знаходитися зі мною в одному просторі. Якби мене за комір витягали комп'ютерного клубу, – на очах моїх друзів, – я б також не хотіла знаходитися з такою людиною сам на сам. Згодна, це доволі жорстоко, але я б не робила цього, якби він не показав мені середній палець і спокійно продовжив грати в ігри. 

– Без фокусів, Остін! – Кричу йому вслід і він мені показує жест пальцями, що означає добре. 

Ну ми ще побачимо, як він зрозумів мої слова. За годину хлопець має вийти з додаткових по математиці і спокійно сісти до машини, якщо цього не станеться.. Не знаю, що буду робити. Мені залишається сподіватися, на його розсудливість. 

За цю годину я встигла сходити до найближчої кав'ярні і купити собі каву; пограти в усі ігри на телефоні. Все. Більше мені робити було нічого. 

– Хочеш кави? – Питаю в Остіна, коли той наближається до машини. 

Хлопець не дурний, послухав мене. 

– Мені дванадцять. 

– І що? Тобі не можна каву? 

– Ти доросла, тобі краще знати.

– Я старше від тебе лише на десять років. Я нічого не знаю краще. 

– Тоді чому повчаєш мене? – Саркастичним тоном.

– Бо мені за це платять, дурнику! 

Мить він мовчить, дивиться кудись повз мене, а потім каже: 

– Логічно. Купиш мені каву? 

– Куплю, але не міцну. – Починаємо крокувати в бік кав'ярні. – Розкажеш мамі? 

– Про каву? – Киваю головою. – Ні. Ти перша няня, що купує мені каву. 

– А сам не купував? 

– Та купував звичайно, але здебільшого я маю знаходитися поруч з нянями і мені не вдається купувати її. 

– Любиш каву? 

– Не те щоб сильно, але Адам каже, що каву п’ють справжні чоловіки. 

– Он як. 

Софія казала про те, що Остін хоче бути схожим на брата і це напевно один з його проявів наслідування. 

Після кав'ярні ми відразу поїхали до будинку, де на нас вже чекав обід. 

Мені навіть не довелося просити Остіна з’їсти обід, він сам це зробив. Здивування Ліни було важко не помітити. 

Після обіду ми разом зробили уроки. Точніше зробив Остін, а я лише сиділа поруч і грала в ігри на його телефоні, щоб хлопець не відволікався на нього. 

 

Ввечері, коли мій робочий день закінчився, я, як в обіцяла, прийшла до кімнати Ліни. 

– Що будемо робити? – Наші з нею кімнаті геть ідентичні за будовою. Думаю вони однакові для всіх працівників цього будинку. 

– Як що? – Дістає пляшку вина з-під ліжка. – Запивати твоє горе. 

Під словосполученням “твоє горе” вона має на увазі мій розрив з Даніелем.

– А може не треба? Ми все ж таки на роботі. 

– Та не бійся! Ми потроху вип'ємо і розійдемося. – Підморгує мені. – Тим паче, це вино Чандлерів. Мені подарували його на День народження. Такого ніжного вина ти в житті не пила, повір мені! 

Відкорковує пляшку і я розумію, що нічого хорошого з цього не вийде. Пити в перший робочий день – жахлива ідея.