Читати книгу - "Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero"

Розділ 9

Субота. День, коли я офіційно вирішила не панікувати.

Ну, майже.

Я стояла біля входу в парк, де проходив книжковий фестиваль, і стискала ремінець сумки так, що ще трохи — і він би розірвався. Людей було багато: літні відвідувачі, які зупинялися біля столиків із раритетними книгами, молоді хлопці й дівчата, які фотографувалися біля стендів, діти, що бігали між наметами. Атмосфера була приємною, спокійною, але мої нерви — ні.

Я дивилася на телефон, де Ярослав півгодини тому написав:

Ярослав: Я вже тут, підходь, я біля стенду з фантастикою.

Гаразд. Все добре. Це всього лише зустріч. Ми говорили раніше. Це не побачення. Це просто книжковий фестиваль.

Глибокий вдих. Видих.

Я зробила кілька кроків у глибину парку, вдивляючись у натовп. І ось він — стоїть біля стенду, розглядає книги, виглядає так само невимушено, як завжди. На ньому темно-зелена сорочка, а в руках кавовий стакан.

Я хотіла підійти спокійно, граційно, без натяку на хвилювання. Але, як завжди, щось пішло не так.

На моєму шляху несподівано з’явився маленький хлопчик, який біг за повітряною кулькою. Я зробила різкий крок убік, щоб його не зачепити, і… зіткнулася з чоловіком, який ніс напої у руках.

— Ой! — вигукнула я.

Все сталося за секунду: склянка з лимонадом нахилилася… і наступної миті холодний напій опинився на моїх джинсах.

Прекрасно. Просто ідеально.

Ярослав обернувся саме в цей момент, а я стояла посеред хаосу, розгублена й мокра.

— Ти… в порядку? — стримано запитав він, намагаючись не засміятися.

— Абсолютно, — відповіла я, відчуваючи, як до мене підступає хвиля збентеження.

— Це був новий тренд на фестивалі? Охолодження перед вибором книги?

— Так, я просто тестую нову концепцію — література з ефектом занурення.

Ярослав усміхнувся, а я зітхнула, відчуваючи, як щоки горять.

— Якщо тобі потрібно щось сухе, — сказав він, — тут неподалік продають футболки з принтами письменників.

— Геніально, — пробурмотіла я. — Тепер мені не тільки доведеться змінити одяг, а ще й ходити з обличчям  Ернеста Гемінґвея на грудях.

Ярослав відпив каву, посміхаючись.

— Головне, щоб не з обличчям Кафки, бо тоді твій день справді перетвориться на абсурд.

Я не втрималася й розсміялася. Добре. Він не зробив з цього трагедії. Він не вважає мене повною незграбою.

Ми трохи відійшли вбік від натовпу, і Ярослав почав говорити про книги, які тут продаються, про новинки, які він давно хотів придбати. Я кивала, підтримувала розмову, намагаючись не надто хвилюватися.

І все б ішло чудово, якби не одна несподівана деталь.

— Ого, що за зустріч!

Я здригнулася. Цей голос я б упізнала серед тисячі.

Кирило.

Я розвернулася і побачила його. Він стояв за кілька метрів від нас, тримаючи стаканчик кави й посміхаючись, ніби ця зустріч була цілком випадковою.

— Кирило? — Ярослав підняв брови.

— О, ви знайомі? — я вдала здивування.

— Так, трохи, — Ярослав кивнув.

— Як цікаво! Я просто проходив повз, але тепер, бачу, треба лишитися, — Кирило хитро подивився на мене, і я зрозуміла, що він тут зовсім не випадково.

— Ти ж казав, що маєш справи! — прошепотіла я, нахиляючись до нього.

— Ага, от вони, — він показав на мене й підморгнув.

Ярослав здивовано дивився на нас.

— То це твій друг?

— Це мій… так, друг, — я скрипнула зубами, бо Кирило виглядав надто задоволеним.

— Сашо, ти вже розповіла Ярославу про свій винятковий талант перевертати напої? — Кирило схрестив руки на грудях.

Ярослав усміхнувся:

— Я якраз став свідком. Вражає.

Я закотила очі.

— Гаразд, хлопці, а ви тут довго збираєтеся жартувати наді мною, чи, може, підемо до стенду з детективами? — сказала я, намагаючись змінити тему.

— О, я тільки за, — погодився Ярослав.

— А я? — невинно запитав Кирило.

— А ти можеш іти додому, — прошепотіла я крізь посмішку.

Але він, звісно, не пішов.

Так, перша неофіційна зустріч не зовсім пішла за планом. Але, здається, вона все одно вийшла непоганою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍