Читати книгу - "Захоплення світлого серця , Зоя Кіт"

Вона завмерла, її усмішка згасла.  
— Ти чого тут сидиш? — спитала вона, її голос був легким, але з ноткою настороженості.  

Він різко підвівся, його голос вибухнув, як грім:  
— Ти ганьбиш мене!  

Зоряна здригнулася, її брови злетіли вгору.  
— Що, вибач? — перепитала вона, її тон став різким, але здивованим.  

Він ступив до неї, його кроки гуділи по підлозі, очі палали гнівом.  
— Я їхав повз ваш клятий корт, — гаркнув він, його голос тремтів від люті. — Бачив, як ти зажималась із тим дружком своїм!  

Вона закотила очі, її руки схрестилися на грудях.  
— Це просто теніс, Максиме, — кинула вона, її голос став холодним, але з ноткою роздратування. — Заспокойся вже!  

Він рвонув до неї, його рука схопила її за зап’ястя, пальці стиснули її шкіру — гарячі, тремтячі. Зоряна різко видихнула, її очі спалахнули здивуванням і гнівом, але він одразу відпустив, ніби обпікся. Його груди здіймалися важко, подих був уривчастим, а погляд — диким, як у звіра, що втратив контроль.  

— Просто теніс? — процідив він крізь зуби, його голос став глухим, але отруйним. — Ти сміялась із ним, як із коханцем, Зоряно! Думаєш, я сліпий?  

Вона відступила, її очі звузилися, а голос став гострим, як лезо:  
— Ти сам себе накручуєш, — кинула вона. — Ми грали, бісились, і що? Це не твоя справа, з ким я сміюсь!  

Він ударив кулаком по спинці дивана, звук різонув тишу, і Зоряна здригнулася, але не відступила. Його ревнощі росли, як пожежа, пожираючи все на своєму шляху. Він дивився на неї — мокру, із розпатланим волоссям, із слідами того вечора на обличчі, і бачив не її, а Вадима, його руки, його усмішку.  

— Ти моя справа, ти моя дружина — гаркнув він, його голос тремтів від злості й болю. — І не вдавай, ніби це просто гра!  

Вона стиснула губи, її груди здійнялися від глибокого вдиху. Її очі блиснули — не страхом, а викликом, але всередині щось стискалося, щось темне й невловиме. Вона повернулася, її кроки застукали по підлозі, коли вона пішла до дверей спальні, але зупинилася на порозі. Її голос став тихим, але гострим:  
— Якщо ти бачиш коханця в кожному, хто мене смішить, то це твоя проблема, Максиме. Не моя.  

Вона зникла за дверима, залишивши його одного у вітальні.