Читати книгу - "Дзеркало , BOLOT"

ГЛАВА ВОСЬМА

На екрані світилася презентація. Білі слайди, блакитні заголовки, цифри. Все чисто, професійно, без емоцій. У кімнаті було шість людей. Один говорив. Інші кивали. Лише Трей Морґалл мовчав. Він не слухав — він оцінював. Як актор, що спостерігає, чи вдала сцена.

 

— Пункт перший: припинення бойових дій, виведення сил із умовно спірних територій. Пункт другий: тимчасова адміністрація під міжнародним наглядом. Третій: відмова від претензій на незалежність певних регіонів. І четвертий…

 

— Четвертий формулюй м’якше, — перебив Трей. — “Визнання нової реальності”. Без назв. Без дат. Без назв держав, якщо можна. Щоб виглядало — ніби всі праві.

 

Юрист кивнув.

— Так. “Реінтеграційна формула стабілізації.”

 

— І ще, — додав радник. — Зробімо примітку про безпеку. Але без гарантій. Щось на кшталт "подальше обговорення можливих механізмів захисту суверенітету".

 

— Прекрасно, — сказав Трей, з посмішкою, яка насправді не означала нічого. — І щоб жодного слова “капітуляція”. Люди вірять словам, не змісту.

 

У кімнаті пахло кавою і страхом. Ніхто не хотів казати очевидного. Що цей документ — не мир. Це відмова від боротьби без прямого формулювання зради.

 

— Волиця не підпише, — сказав хтось тихо. — Вони не такі.

 

— Якщо не підпишуть — це буде їхній вибір. А ми скажемо, що зробили все можливе. І розведемо руками. І перейдемо до інших питань. Бо вибори близько. І мертвих уже ніхто не рахує.

 

Трей Морґалл підійшов до вікна. Там, за склом, ішов дощ. Як і завжди. Йому подобався дощ — бо в ньому все виглядало чесно.

 

— Завтра вранці — пресреліз. Назва — "Рамки глобального миру". І щоб на фоні були прапори. Усі. Особливо ті, кого вже не існує.

 

Він не вірив у перемогу. І не вірив у поразку. Він просто грав гру. І вважав, що виграє той, хто перепише фінал.

 

А десь на іншому боці світу хтось уже знав, що це не фінал. А лише пауза перед тим, як правда знову заговорить.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍