Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Обличчя Олега розпухло, капіляри в очах полопалися, і обличчя поступово ставало фіолетовим.

- Я маю вбити Демона або хоча б вилікувати Бога, - подумки говорив Рибі Олег. - Я чоловік із місією.

Олег швидким кроком попрямував униз по спині Жаби. Навіть у старого Риби може бути точка кипіння, а він не хотів ненароком опинитися в ролі заживо звареної жаби.

Досить швидко Олег зміг знову вдихнути на повні груди. Його обличчя заново насичувалося киснем і повертало собі колишній колір. План "мінімум" було виконано. Риба запам'ятав його.

Те, що Олег пішов від червоного монаха, зберігши обличчя, було тільки приємним бонусом, але що тепер йому робити з усією тією особистою інформацією, якою з ним поділився монах із золотим ключем на спині?

- Може і мені теж прийняти обітницю безмовності? - спускаючись, запитував німих монахів Олег. - Може, тоді й незнайомці перестануть ділитися зі мною пікантними деталями своїх життів?  

Монахи храму Мари помахали головами.

- Що, навпаки? - здивувався Олег. - З вами постійно таким діляться?

Тепер фіолетові ченці закивали.

- Ну звісно, кому ви зможете проговоритися? - риторичним запитанням Олег закінчив логічний ланцюг.

Монахи храму Мари знайшли вільне місце на підступах до Жаби і компактно на ньому розмістилися.

Поки Олег розмовляв із Рибою, ще більше зелених монахів підтягнулося до місця збору. Червоні очі послідовників Праведного Слива ворушилися між кущів.   

Олег не бачив великого сенсу ходити навкруги і впізнавати інших монахів ближче, ніж про них могли розповісти їхні обличчя, руки чи одяг. Лисиці не потрібно все знати. Лисиці особливо не потрібна драма. Лисиці потрібен тютюн.

Із самого ранку Олег не викурив і сигарети. Найімовірніше тому, що він не почувався самотнім. Адже в дні, які він пам'ятав, тільки ненажерливий нікотиновий монстр глибоко в голові був йому вірним супутником.   

- Ви сигарет мені дістали? - дивлячись на своїх монахів, запитав Олег.

Руки із самокрутками різної довжини простягнулися в його бік.

- Нічого собі, - зрадів Олег. - Звідки стільки?

Один із монахів Мари підняв суху паличку, що валялася в нього під ногами, і накреслив на землі начерк пеніса.

- Ааа, у п'янчуг Святого Хавкіна. Там, у готелі, добре вони про коней співали, - згадав Олег. - Цікаво, коли й вони до нас підтягнуться?

Монахи Мари знизали плечима, а Олег тим часом запхнув по кишенях сигарети.

Здається, він знайшов манеру, в якій йому комфортно спілкуватися з цілою групою німих. Раз у раз ставлячи їм запитання, Олег міг розраховувати принаймні на три моментальні відповіді: так, ні і не знаю.  

В одній із кишень Олег намацав кілька твердих кубиків.

- У всіх же є по Дінг-Тхонгу? - запитав фіолетових монахів Олег. - Якщо хтось не зміг взяти, то в мене їх чомусь кілька. Можу поділитися.

Відповідаючи Олегові, кожен із монахів храму Мари по черзі демонстрував наявність у нього білої, загорнутої в напівпрозорий фантик цукерки.

- Начебто все, - вголос підсумовував Олег. - У нас немає більше способів підготуватися до невідомого.

Тепер він думав: "чим би зайнялася лисиця, якби вона була на його місці?". На думку спадали тільки речі, які лисиця точно б не робила. Наприклад, вона б не тягала за спиною колючий шматок металу з ручкою.

Олег подумки вибачився перед своєю булавою за таке грубе порівняння.

- Я буду спати, - досить голосно сказав Олег і комфортно влігся на землю. Леза трави лоскотали його шию і вуха. Усі монахи поводилися тихо.

Звісно, Олег не був сонним. Що ще важливіше, він продовжував вірити пророцтву, яке стосувалося його смерті цього літа.

Ось як Олег буде сміятися над метушнею - він буде спати. На думку Олега, навмисне провести останні години у сновидіннях - плювок в обличчя самому Хормейстеру і його незмінному хору мертвих.

Білий папірець. Заплющивши очі, він бачив білий аркуш.

Цього разу аркуш справді білий. Уперше на ньому нічого не було.

Просто білий аркуш. Не шорсткий, гладкий. Не кремово-білий, а просто білий. Аркуш.