Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Обернувшись, вона раптом побачила біля подруги незнайомого гвардійця з темнішою шкірою, мов у файрагонців, і немалим шрамом на щоці. Вони стояли один навпроти одного на відстані менше кроку, і це їй ні з того ні з сього нагадало, як вона вночі забирала в Нейта ніж. Він був майже так само близько. Помітивши її, парубок відступив від Джейн, а вона ніяково всміхнулася:

— Алісо! Не чекала тебе тут побачити. — Вона здогадалася представити гвардійця: — А це Радей. Це його поранив Звір, якого ти вбила на пастці Нейта.

— О. — То он звідки шрам. — Рада допомогти. Чесно, не думала, що тебе випишуть так швидко.

Від несподіванки з її рота часом вилітали такі дурниці, що й подумати соромно. Але Радей лише по-доброму засміявся:

— Я теж не думав, але за мною доглядала неймовірна Джейн, так що якось так вийшло.

«Неймовірна Джейн». Здається, Аліса знайшла спосіб, як відіслати підколи Марії на когось іншого.

— Нейт про тебе говорив, до речі, — додав Радей, але більше не продовжив. — Ще раз дякую за порятунок. Ти не уявляєш, наскільки…

— Будь ласка, — перебила вона, натягнувши усмішку, та перевела погляд «допоможи» на Джейн.

— Ем. — Вона повернулася до хлопця. — Повертайся, мабуть, на заняття. У мене є ще справи.

— Так, звісно. — Він кивнув на прощання до Аліси й зник за ширмою.

Вона одразу ж почовгала до стільця й ледь чутно промимрила:

— Джейн, я так більше не можу. Шрам болить страшенно. Мені заледве вдається не кульгати.

— Я не можу дати тобі серйозні ліки без записів. — Вона знизала плечима, вдягаючи зеленкуватий фартух. — Пропажу помітять.

— О, благаю. Ти ж неймовірна Джейн. Зроби щось.

Судячи з її погляду, шпилька потрапила в те місце. Джейн кивнула, загрозливо примруживши очі, і почала витирати руки, кажучи:

— Зараз я тебе підколю!

Раптом з-за ширми до оранжереї визирнув Нейт.

— Алісо? Що ти тут робиш?

Ну все — каюк не змусив на себе чекати. Хоча ще був шанс, вона мала захищатися.

— Лабораторія — це прохідний двір, чи як? — пустотливо відповіла Аліса, скривившись з легкою усмішкою.

— Вона мій листоноша, — втрутилася Джейн. — Передає повідомлення до батька, поки я тут в оточенні білих стін. А ти маєш питання щодо практичної?

Як же їй пощастило, що в неї такі кмітливі друзі.

— Ні. — Він похитав головою, хоча очі від Аліси так і не відвів.

— Тоді прошу піти. Справді, ви занадто багато собі дозволяєте. — Джейн підійшла до Нейта й закрила перед ним ширму, після чого повернулася до неї: — Отже…

Однак Аліса достатньо добре знала свого минулого наставника, щоб здогадатися перевірити на підлозі його кроки. Ні, він поки не пішов.

— То що йому переказати? — перебила вона, інтенсивно тицяючи на підлогу та самими губами кажучи: «Нейт слухає».

Джейн швидко розшифрувала її дивні корчі та, підійшовши до столу, спокійно повела:

— Я закінчила з обробкою його улюблених гортензій. — Вона взяла великі ножиці та пішла до горщика з розлогою темно-зеленою рослиною з товстим листям. — Нехай дасть завдання складніше. Можливо, виготовити якийсь екстракт. Мені нудно.

Вона відрізала листок на місці, де поруч вже стирчав нещодавно обрізаний черешок. Узяла його та підійшла до Аліси. Потім показала, щоб вона підняла штанину.

— Ясно, — відповіла Аліса, тимчасом як її подруга полізла до шухляди.

— До речі, а в Генрі з’явилися нові варіанти для елементала?

Раптом у її руці Аліса побачила велику голку й вмить здогадалася, як вона збирається її лікувати.

— Ні!

На щастя, Нейт до тих пір уже пішов і не чув її надто емоційну відповідь.

— Іншого варіанту немає, — прошепотіла Джейн, впевнено взявши голку двома пальцями. — Я зроблю кілька проколів, прикладу половинку листа й біль пройде.

— Є ризик, що я заволаю, як різана свиня, і тоді Нейт остаточно переконається в небезпідставності своїх підозр.

Джейн задумалася, але тоді відповіла:

— То не волай.

Трішки похнюпивши, Аліса зціпила зуби та, закинувши голову, кивнула.

— Ненавиджу народну медицину.

І Джейн почала поколювати її ногу довкола шраму, лишаючи за голкою дрібні крапочки темної крові. Аліса ледве стримувалася, щоб не завити. Очі довелося заплющити.

— Могла одразу сказати, що кілька проколів — це три десятки.

— Нейтер зранку терпів більше п’ятдесяти, і не на нозі, а на шиї.

— З чого б це? — Вона стурбовано скривилася.

— Голова боліла, а нормальні ліки заборонили видавати всім.

Знову вона відчула себе винною. Хоча, з іншого боку, не був би він членом таємного клубу, міг би й виспатися.

Нарешті Джейн відклала голку, розрізала листок навпіл і, приклавши половинки желеподібною серединою до щойно створених проколів, почала прибинтовувати їх поверх до ноги.