Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Гнівна тирада, що рвонула було пихнути з мене праведним полум’ям, була миттєво зім’ята чоловічими губами, що впились в мої з таким напором, наче мене й справді з’їсти хотіли. Мені це, щоправда, не завадило пройтись кілька разів по Колвінських плечах кулаками, хоч і з нульовим ефектом, оскільки він тільки міцніше притиснув мене до себе, а мої безпринципні руки взагалі опинились на його шиї… Ну, й нехай: взяла й повисла на ній – потім відіграюсь! Врешті решт, хотіла дізнатись, як ці губи цілуються – от тобі вкотре й демонструють на практиці. Просто таки кричуще практично: з завмиранням серця, що періодично й удари пропускає… здається, та з відтанцьовуючим, чи то від захоплення, чи то з переляку, комашиним стадом. Причому то були не просто танці, а цілі хороводи по моїй розтерзаній спині, і висока температура Колвінських долонь ніяк не впливала на тих танцюристок, хіба що, змушуючи їх стрибати ще прудкіше, наче вони по розпеченому вугіллю стрибали. А от сонячне сплетіння, схоже, стало прихистком метеликів, що вирвались на волю зі своїх коконів – і це був точно масовий виліт цих літунів з лялечок, судячи з того, як зводило мої м’язи від їхнього порхання зсередини.

Ні! Переривати цей поцілунок не хотілось. Та відплата за отой «десерт» прямо таки кричала й вимагала невідкладної реалізації, поки не забулось. А то ще декілька хвилин цього «смакування», і мені буде хотітись дещо іншого! І полетить моя концепція «рік за чотири» з надсвітовою швидкістю у зовсім іншу площину, з якої я сповзла кілька хвилин тому. От і прикусила я нахабним чином професорську губу: не до крови, та чуттєво. А, як ви хотіли, Ігоре Дмитровичу?! За все треба платити! «Десерт» я вам так просто не спущу!

Колвін завмер, а його рот почав розпливатись в ще більш нахабній, ніж я, посмішці, котра мені вже не подобалась: кожного разу, коли на цьому обличчі з’являвся подібний вираз, я опинялась у програші. Добре, треба метикувати швидше, поки не зметикував професор, а він на це майстер. Найкращий захист – це напад. От від нього і станцюю.

Я відпустила його губу й надулась, відвертаючи обличчя та буркочучи по ходу:

– Отой «десерт», між іншим, пролунав як…, – я запнулась, підбираючи, щоб і влучно й не образливо, – негарно пролунав, – пирхнула я єдине, що знайшлось у моїй голові.

Ігор ткнувся лобом у мій:

– Лєрка! Ну, пробач: зірвалось. Я теж іноді маю схильність до дурощів.

– Треба ж! – сподіваюсь мій погляд досить красномовно продемонстрував моє обурення. – Не я одна, виявляється, страждаю подібним.

Колвін розвів руки, випускаючи мене тим самим з обіймів:

– З ким поведешся…

Я передбачливо відсунулась на пару кроків і тицьнула в нього пальцем:

– Саме так! І питання про те, хто з ким повівся, залишається відкритим. То куди ми вирушимо?

Він ковзнув очима по моєму обличчі, затримавшись на губах трохи довше з виразом відвертого жалю з приводу перерваного поцілунку, після чого озвучив ціль походу:

– Хазяїн лавки артефактів, що продав мені цей підвіс, накинув на нього прив’язку, котра тягне з нього енергію. Небагато, та все ж. Такий собі милий бізнес: однією рукою продає енергію, другою – забирає. Та сьогодні, – Ігор обернувся до мене, і його пальці торкнулись моєї щоки, – він нарвався на неприємності.

Судячи з усього, люди всюди однакові, й декотрі з них не проти нажитись на «продажу повітря».

– Мені зараз буде потрібна твоя допомога, – продовжив Колвін, дивлячись на мене доволі неоднозначним поглядом. – Я повинен відновити свій енергобаланс. В будь-якому іншому місці я б зробив це досить швидко, та не тут. У Чаров’ї все навкруги буквально наповнено магією, за рахунок якої й працює вся ця краса. Тому магфон знаходиться під жорстким контролем, і мене засічуть миттєво. У кращому випадку, нас просто випхають в заший з Зимолісся у пам’ять про нашу заслугу у вклад до боротьби з трольїм нашестям.

– А хтось помітив цю заслугу?

– Я не казав? – він збентежено поморщився. – Нам і Дубовським відкрили безліміт послуг на час нашого перебування тут, та знижки на наступні відвідування. Тож, не варто скромничати у своїх бажаннях: будь-які розваги чи їстівні делікатеси до твоїх послуг.

– Зрозуміла, – кивнула я. – Яка допомога?

– Мені зараз доведеться вкрасти енергію, що живить фонтан біля ґанку. Та для цього нам доведеться розіграти переконливу сценку, – його лукавий погляд був надто красномовним, щоб я не здогадалась, що він мав на увазі.

– Озвучуйте, пане професоре, що ви вже надумали, – морщачи свого лоба та відчуваючи, як знов червонію, пробурчала я, – хоча я й так знаю, що почую.

Колвін обійняв мене з-за спини та сміхотнув:

– Після одруження теж будеш так червоніти?

Я смикнулась втекти, та кільце чоловічих рук стало лиш щільніше.

– Не пам’ятаю, щоб я давала згоду, – сердито пирхнула.

– Ти забула про заручини?! – Колвінський голос пролунав над моїм вухом вкрадливо-оксамитовими інтонаціями.

– Вони позиціювались, як фіктивні! – задерла голову, намагаючись сипонути іскрами з очей.

– Ах, он як! – він стрімко розпустив свої обійми й постав переді мною. – Тоді я офіційно прошу тебе вийти за мене заміж! – чоловік прискіпливо вдивлявся в моє обличчя, в той час, як на його – не було й тіні жарту.

Ні, ну хіба можна піддавати людину шоку вже двічі за добу?! Тричі, якщо враховувати його спробу померти в мене на руках. А ще були тролі… Моя нервова система геть розхитана! Але дехто це взагалі не враховує. А мої щоки, здається, зараз просто згорять під пронизливим професорським поглядом. І що мені робити? Я не знаю, чому мені так важко вичавити з себе відповідь! Тож, не знайшла нічого кращого, як ткнутись обличчям у плече цього самого професора, вчепившись пальцями у його светр. Схоже, його це добряче збентежило. Він обережно обійняв мене за плечі:

– Як це розуміти: відповідь «так», чи спроба сховатись від мене на мені ж?