Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

Ось так, жереш, як проклятий, ще й гидоту всіляку, корисну для твого шлунка й росту, а помираєш швидше, ніж з’їв би цей нещасний листочок. Яке ж безглузде життя. Сподіваюся, я не метелик.

Іноді я помічала пролітаючі силуети людей із крилами. Вони миготіли так швидко, як зірка, що падала, — тільки встигни помітити й щось подумати. Які в них були риси? Чи було в них минуле життя? Я нічого цього не знала. Як не дивно, але я і нічого не відчувала, поки брела в нескінченному потоці рожево-фіолетової фантазії.

А раптом я померла й це пекло? У такому разі, усе на місці — я нескінченно йду не зрозуміло куди, проходжу красу, і навіть не пам’ятаю свого я. Гірше, якщо це рай. Бо тоді в Бога — чи хто там відповідає за наш всесвіт? — вкрай своєрідне почуття гумору.

Асю.

Якийсь дивний голос прогримів гуркотом грому, змусивши хмари ніяково здригнутися. Я, із солідарності до фіолетових друзів, зупинилася. Хто б не була ця Ася, а вона змусила нас понервувати.

Асю.

Голос не вгамовувався, продовжував кликати і кликати цю Асю, а вона, що цілком логічно, не відгукувалася. Цілком логічно, тому що за весь той час, поки я тут ішла, ніхто не видавав і звуку. Якщо ця дівчина десь тут затесалася, то банально не може відповісти.

Асю, це я!

Здається, голос був чоловічий. Чоловіче, ваша дівчина не може вам відповісти! У цьому світі всі взагалі якісь мовчазні. Уже не знаю, скільки часу я тут ходжу, але за весь цей час точно ніхто не розмовляв. Підійдіть пізніше, коли хтось більш балакучий опиниться на горизонті. До якого я ніяк не дійду. Мимоволі хмикнула.

Асю, не здавайся!

Може Ася і може говорити, просто не знає, що цей чоловік від неї хоче. А раптом маніяк якийсь! Правильно, краще не відповідати, особливо, якщо його не пам’ятаєш.

Асю, йди на мій голос, я виведу тебе звідси!

Ось це і я можу. Не знаю, чи знайду я нову подругу, але слідувати за голосом мені ж нічого не завадить? Якщо цей мужик виведе Асю, то нехай виведе й мене заодно. З нього не станеться.

Чоловік почав співати, і мені стало набагато легше слідувати за джерелом цього звуку. Він, як не дивно, був у зворотному напрямку від тих скель і сонця — десь позаду, де сходилися хмари й похмурі гори. Я йшла туди із цікавості. До горизонту так і не дійшла, то, можливо, ця пісня виведе мене з дивного й шалено красивого світу?

Пісня була сумною. Про прекрасну дівчину, яка одного разу зустрілася з духом. Вона була медіумом і могла з ним розмовляти, тоді як усі інші в цьому світі не бачили його. Дух подорожував із нею, поки медіум намагалася допомогти йому покинути астральний світ. Й ось дух закохався у свого медіума. Сім’я була проти, але дівчина відгукнулася на поклик серця чоловіка. Вони кохали одне одного, хоч і належали до різних світів.

Мені теж стало сумно. Сподіваюся, ці двоє кохали одне одного, попри думку інших і таку перепону між одне одним. Адже це важливо, бути поруч, незважаючи ні на що!

У пісні дівчина втратила зв’язок зі своїм духом, коли він зник з астрального світу. Він повернувся в тіло чоловіка, і тепер безуспішно шукає свою кохану в теперішньому світі.

Чомусь ця пісня почала відбиватися всередині болем. Чому? Я відчула, як по щоках побігла вода. Це що… сльози?

Ася, я кохаю тебе, повернися до мене. Я все ще чекаю на тебе.

Може я — Ася?