Читати книгу - "На лезі клинка"

у ребра затупленим кінцем свого довгого клинка. Все було дуже просто.

— Одне очко на користь Лютара! — заволав арбітр, і трибунами прокотилася хвиля оплесків.

Джезаль всміхнувся сам до себе, тішачись схвальним гулом натовпу. Варуз був правий — через цього дурня хвилюватись нічого. Ще один укол, і Джезаль перейде до наступного раунду.

Він повернувся на свою позицію, і Броя зробив те саме, потираючи однією рукою ребра та злісно поглядаючи спідлоба на Джезаля. Останнього це не злякало. Сердиті погляди не варті і гроша, коли ти б’єшся, як дівча.

— Почали!

Цього разу вони швидко зійшлись і обмінялись кількома ударами. Джезаль не міг повірити, як повільно рухається його суперник. Складалось враження, ніби його шпаги важать по тонні кожна. Броя тицяв своїм довгим клинком навмання в повітря, сподіваючись зачепити Джезаля довгими руками. Він досі майже не використовував короткий клинок, не чергував його із довгим. Більш од того, Броя вже виглядав захеканим, хоча вони змагалися тільки десь із дві хвилини. Цей неотеса взагалі хоч тренувався? Чи, може, його просто підібрали десь на вулиці для рівної кількості учасників? Джезаль відскочив й обійшов свого суперника. Броя спробував його зачепити — впертий, але невмілий. Поєдинок почав перетворюватися на цирк. Нерівноцінні суперники рідко кого цікавлять, а через незграбність цього йолопа Джезаль не міг розкрити свій потенціал.

— Ну скільки можна! — вигукнув він.

По трибунах прокотився сміх. Броя зціпив зуби і вирішив показати все, на що був здатен, але це нічого не змінило. Джезаль легко відбивав його слабкі спроби наступу, вивертався, колував, поки його безпорадний суперник плівся услід, завжди на три кроки позаду. У нього не було ні точності, ні швидкості, ні думки. Кілька хвилин тому Джезаля ледь не жахала перспектива бою із цим незугарним телепнем. А тепер його брала нудьга.

— Ха! — вигукнув він, раптово переходячи у напад і захоплюючи суперника зненацька різким ударом, від якого той похитнувся і позадкував.

Натовп ожив і схвально заревів. Він робив випади безнастанно. Броя відчайдушно захищався, відтак, збитий з рівноваги, він позадкував, відбив ще один удар, а насамкінець спіткнувся, розкинув руки і, випустивши короткий клинок, беркицьнувся на задницю поза межами кола.

Трибуни вибухнули сміхом, і Джезаль не стримався, щоб і собі не усміхнутись. Бідний дурник виглядав напрочуд кумедно, лежачи на спині і по-черепашому метляючи ногами у повітрі.

— З рахунком два — нуль, — заволав арбітр, — перемогу здобуває капітан Лютар!

Коли Броя перевернувся, сміх змінило улюлюкання. Здавалося, незграба от-от заплаче. Джезаль підійшов і подав йому руку, але був неспроможний повністю стерти з лиця насміх. Його переможений суперник демонстративно відвернувся, підвівся із землі і поглянув на нього наполовину з ненавистю, наполовину з образою.

Джезаль спокійно стенув плечима.

— Хто тобі винен, що ти бездар.

— Ще? — запитав Каспа, простягаючи пляшку непевною рукою. Його очі були затьмарені від надміру випитого.

— Ні, дякую.

Джезаль обережно відвів пляшку, перш ніж Каспа встиг налити. Якусь мить той здивовано витріщався, а тоді повернувся до Джеленгорма.

— Ще?

— Безумовно.

Здоровань пустив свою склянку по шерехатій стільниці з таким виразом, наче стверджував, що він не п’яний, хоча факти вказували на цілком протилежне. Каспа нахилив пляшку, вдивляючись у склянку так, ніби вона знаходилася десь далеко. Джезаль спостерігав, як горло пляшки спершу гойдається у повітрі, а тоді дзеленькоче об край склянки. Спостерігати за цим, розуміючи, що ось-ось має статися неминуче, було майже болісно. Вино розлилося по столу, ляпнувши на коліна Джеленгорму.

— Ти п’яний! — поскаржився здоровань, і, піднявшись, почав обтріпуватись великими, непевними руками, заодно перекинувши власний стілець. Кілька відвідувачів поглянули на їхній столик з неприхованим презирством.

— Без-зумовно, — прогиготів Каспа.

Вест на мить відірвав очі від своєї склянки.

— Ви обидва п’яні.

— Це не наша провина, — Джеленгорм намацував стілець. — Це все він!

Здоровань вказав тремтячим пальцем на Джезаля.

— Він переміг! — заклекотів Каспа. — Ти переміг, і це правда, тому тепер нам треба святкувати!

Джезаль бажав би, аби святкування було менш бурхливим. Йому вже ставало соромно.

— Моя кузина Арісс бл’а на арені і бачила фсе. Вона була дуж’ вражена. — Каспа по-братерськи обійняв Джезаля. — Гадаю, ти її приголом… приголошмш… пригломшив.

Він цмокав слинявими губами перед обличчям Джезаля, намагаючись вимовити слово.

— Вона дуж’ багата, знаєш, дуж’ багата. Приголошмшена.

Джезаль наморщив носа: його і близько не цікавила та бліда кузина-простачка, якою би багатою вона не була, а ще у Каспи тхнуло з рота.

— Хорош-ш-ш-а… красива.

Джезаль вивільнився з обійм лейтенанта і відштовхнув його, не особливо церемонячись.

— То коли ми вирушаємо на Північ? — запитав Брінт трохи заголосно, так наче йому, як нікому іншому, кортіло взятися за справу якомога швидше. — Сподіваюся, що скоро. Повернемося до зими, правда, майоре?

— Хе, — пирхнув Вест, хмурніючи, — з нашими темпами ще пощастить, якщо ми до зими хоча б відбудемо.

Брінт, схоже, не очікував такої відповіді.

— Ну, я певен, що ми задамо тим дикунам по повній, як тільки зможемо.

— Задамо їм! — заволав Каспа.

— Ага, — Джеленгорм кивнув на знак згоди.

Вест був не в тому настрої.

— Я б не був у цьому таким певним. Ви бачили, в якому стані деякі з так званих рекрутів? Вони ледве ходять, а про те, щоб воювати, краще промовчу. Це ганьба.

Джеленгорм сердито відмахнувся помахом руки.

— Вони просто йобані дикуни і не більше! Ми їм таких кучерів нарвемо на сраці, як ото Джезаль нарвав сьогодні тому недоумку, правда, Джезалю? Повернемося ще до зими, усі так кажуть!

— Ти знаєш, яка там місцевість? — запитав Вест, перехиляючись через стіл. — Самі ліси, гори і річки. Воювати до пуття ніде, доріг теж майже немає. Перш ніж рвати комусь кучері на сраці, його ще впіймати треба. Повернемось до зими? Хіба що до наступної зими, якщо взагалі повернемось.

Очі Брінта зробилися круглими від переляку.

— Ти ж не серйозно!

— Ні… ні, ви праві. — Вест зітхнув і струснувся. — Я впевнений, що все вийде якнайкраще. Кожен заживе слави і підвищення по службі, а до зими повернеться додому. Тільки б я все ж таки прихопив щось тепле — так, про всяк випадок.

Запала ніякова тиша. Вест суворо супився — такий вираз на його обличчі свідчив про те, що цим вечором веселощів від нього вже не дочекаєшся. Брінт із Джеленгормом виглядали спантеличеними та понурими. І тільки Каспа зберіг свій добрий гумор: він розвалився на стільці, примруживши очі, і перебував у блаженному невіданні щодо всього, що відбувалося навколо.

Оце так святкування.

Джезаль своєю чергою почувався втомленим, роздратованим і стривоженим. Стривоженим через Турнір, через війну… через Арді.