Читати книгу - "Руїни бога"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батька це досягнення вразило значно менше, ніж їй хотілося б. Вона надіслала йому верстку, а в день публікації поїхала в Йорк, де він пригостив її обідом і, на її подив, замовив шампанське, щоб «відсвяткувати», проте про роман відгукувався без ентузіазму. Вона хотіла вразити і приголомшити його своїм талантом, але той просто сказав «Дуже добре», та ще й таким тоном, мовби мав на увазі протилежне. Судячи з усього, він ще й не зрозумів, що ця книжка про обдаровану й розвинену не за віком дівчину, у якої складні стосунки з батьком-одинаком, і так далі, — насправді про них. Як він міг цього не розуміти? Чому він нічого не сказав? Натомість по дорозі додому він мугикав собі під ніс: «А ця вертихвістка, жінка-романістка, пише наша пані твори препогані», хоча це було геть не смішно. «Це з репертуару “Ґілберт і Салліван”, — сказав він. — У мене їх цілий список». У всіх нас є списки, — подумала вона.
«Ластівки на світанку» великого успіху не здобули: роман був «надміру сентиментальний», «трохи затягнутий». Вона загнала себе у пастку, але вибралася з неї завдяки другому роману — «Дітям Адамовим», «дотепною трагікомедією про життя у комуні в 60-ті». Вона перенесла свій досвід у більш модне десятиліття й переказала його з точки зору чотирирічної дитини. «Але ж це моя історія, а не твоя», — образилася Берті. Роман здобув грандіозний успіх («Бозна чому», — скаржилася Берті), за ним зняли дуже англійський і майже повністю забутий фільм із Майклом Ґембоном і Ґретою Скаккі в головних ролях.
Але так почалася її карколомна кар'єра.
*
Спальня у «Сідар-Корт» була простора і темнувата; мабуть, колись це був кабінет. Вона подзвонила друзям, із якими збиралася зустрітися, але виявилося, що цей телефонний номер вже не обслуговується — ось як давно вони не спілкувалися. Якщо чесно (намагалася стати чеснішою), вона відчула полегшу. Їм би стільки всього довелося одна одній розповісти про останні роки. Вона лишила ті часи в далекому минулому, а вони, мабуть, ні. Вона досі уявляла їх у мішкуватих светрах, довгих спідницях і сабо, з волоссям на обличчя, ніби вони досі ділили комбікорм у мішках (хоча насправді одна стала правником на Норд-Сквер, а друга давно померла).
Вона витяглася на ліжку і втупилася у стелю. Була тільки шоста. Літній вечір, як не прикро, тягнутиметься до нескінченності. Можна лежати тут, витріщатися на стелю, дивитися телевізор, замовляти їжу в кімнату. Ця перспектива не надихала, тож вона зважилася вибратися у Йорк суботнього вечора у державний вихідний — на це потрібна неабияка звитяга. Принаймні сьогодні не було перегонів — на них теж заїжджався натовп вбраних не за погодою дівчат, яких можна було відрізнити від дружок нареченої за вуалетками (сміховинніший капелюшок годі й шукати). Вони всі такі товсті! Як вони влазять у кабінки в туалеті й сидіння в кінотеатрі? Варто на мить втратити пильність, і вони тебе розчавлять.
*
Було ще рано, але, вийшовши з готелю, Віола виявила, що дружки наречених вже бушують на вулицях, напившись до поросячого виску. Їй страшно було навіть уявити, у якому стані вони будуть трохи пізніше. Якась група юнаків вирядилася бананами і зараз протискалася сходами до пабу «Слимак і салат» над річкою. Проте більшість була вбрана по-простому, у чисті джинси й футболки, з-під яких прозирали м’язи, що вже почали втрачати пружність; від них пахнуло лосьйоном після гоління. Дівчата пурхали зграйками у футболках, на яких стразиками викладено гасла, що позначали їхню належність до того чи того племені — «Дружки Клер», «Дівчата на гульках», «Дарлінгтон чи смерть» — останні, на думку Віоли, особливо випендрилися. Рожевий був кольором сезону — від рожевих ковбойських капелюхів, футболок і спідничин до рожевих пасків. Це ті дівчата, які вважають капкейки останнім писком моди. Капкейки Віолу теж дратували. Та це ж просто кекси! Звідки такий ажіотаж? Звісно, що не зробиш, аби заробити.
Вона побачила зграйку дівчат з ріжками на обручах (звісно, рожевими) — «Дружки Ганни в загулі»: вони квохтали на переході біля мосту Лендал і ніяк не могли вирішити, який бар ощасливити своєю присутністю. Віола не бачила таких обручів ще з 80-х. У Берті був у дитинстві обруч із м’ячиками зі срібного дощику, що витанцьовували над голівкою, мов комашині вусики. А ще, раптом згадала Віола, до них додавалися срібні блискучі крильця. Це міль, а не метелик, — заявила Берті. І в неї стислося серце. Треба бути обережнішою, якщо серце стискається надто часто, то воно зношується, на ньому проступають тріщини, тіні й провалля, озирнутися не встигнеш, як воно вже готове розсипатися на тисячі уламків. Серце Віоли трималося на пластиліні і клеї. Це гарний образ? Хто зна.
Берті не послухала Віолиних порад і лягла спати у своїх крильцях. Виявивши наступного ранку, що вони пом’ялися і поламалися, вона гірко розридалася.
— Треба слухати маму, — сказала Віола. — Я ж тебе попереджала.
Що посієш, те й пожнеш, Віоло. Що посієш, те й пожнеш.
В ар’єргарді «Дружок Ганни в загулі» невесело пленталося кілька старших жінок — мабуть, мати нареченої, тітка чи майбутня свекруха. Їхні зів’ялі тіла напинали тісні рожеві футболки, стразики-гасла блищали на обвислих бюстах. («Гарний корсет, — звірялася Віола Ромен, — секрет доброго вигляду у старшому віці». «Недільний експрес», додаток «Стиль життя», 2010. Але вона цього не казала! Журналісти все перекрутили).
Цікаво, на неї це теж чекає? — подумала Віола. Врешті, постіронічна Берті теж може надумати влаштувати традиційну ніч перед весіллям («Баби Берті»), аби принизити своїх супутниць. Хоча, звісно, спершу їй доведеться знайти собі якогось нареченого. Скидалося на те, що Віола так і не стане бабусею і не спокутує свої переступи. Сонні чи не в ченці записався, а Берті, здається, ні з ким не зустрічалася, чи бодай не розповідала про це матері.
Дружки Ганни, здається, дійшли консенсусу й рушили по Руж’єр-стріт. Коли вони проминали Віолу, вона присоромлено зрозуміла, що на ріжках прикріплені маленькі міцненькі члени. У членах без попередження заблимали лампочки, дівки перекинулися поглядами й розреготалися. Віола піймала себе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїни бога», після закриття браузера.