Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

У відповідь лунає невиразне мукання і задушений схлип. Не витримавши, я все-таки трохи вивертаюсь з-під руки А-атона і кидаю погляд крадькома на Танатріс, що обсмоленим стовпом застигла біля стіни світла.

Темрява щільною і живою плівкою майже повністю покрила її тіло, яке досі б'ється в болісних судомах. І під цією плівкою, наче змії ковзають, плавно, моторошно. А може, й не ніби... Нервово глитнувши, я зі страхом підіймаю погляд вище. На змарніле посіріле обличчя. На рот, відкритий у беззвучному крику й запечатаний кляпом із темряви. Витріщені очі, величезні, божевільні й сповнені такого жаху, що кров у жилах холоне.

− Запам'ятайте цей момент, ріє Танатріс, − з дещицею отрути в голосі велить Са-оір. – Ваше життя зараз повністю залежить від вашого нареченого.

На на-агара відразу спрямовується повний благання погляд.

− Ні-одо Шаарід. Ця жінка вам досі потрібна?

У залі знову повисає напружена тиша. Поки величезний бронзовий на-агар неспішно підповзає до своєї нареченої. Розглядає її. Можливо, читає. І нарешті вимовляє.

− Так, Володарі. Впевнений, що зможу приборкати розпещену вдачу своєї нареченої. Вона більше вас не потурбує.

− Ми приймаємо ваше рішення, ні-одо, − через секунду проголошує Са-оір.

І темрява, що сповивала Танатріс, матовою рідиною стікає з неї вниз. Оніксовою калюжею розтікається по підлозі. Червоноволоса, розпатлана, бліда і вже далеко не така шикарна на вигляд високородна рія осідає знесиленим кулем слідом. Жадібно хапає ротом повітря. Поривається щось сказати… але з її рота не виривається жодного слова.

Ошелешено завмерши, вона скидає очі на Са-оіра. Хапається тремтливою рукою за горло. Знову і знову відкриває рота. І нічого.

− Ми залишаємо вам життя, ріє Танатріс. Але це не означає, що залишаємо безкарною. Ви повністю втрачаєте… права голосу. Ваше життя відсьогодні повністю належатиме вашому чоловікові. Встаньте і прийміть свою долю.

Сестра Сетору виглядає настільки приголомшеною, настільки наляканою та розчавленою, що мені реально стає її шкода. Вона намагається підвестися, сковзає, тремтить… Хочеться підійти й допомогти. Я навіть несвідомо намагаюся відсунутись від А-атона.

Але він мене жорстко тримає.

Руку допомоги своїй нареченій простягає ні-одо Шаарід. Без натяку на делікатність, яку демонстрував досі. Смикає її на ноги, ставлячи перед собою. І за лікоть веде до нас.

Та, незграбно ступаючи слідом, все ще торкається свого горла. По смаглявому обличчі течуть сльози. Однак, присутніх чоловіків вони, здається, зовсім не чіпають. Скоріше навпаки.

− Ходять чутки, ріє Танатріс, що вам дуже подобається гратися своїми безмовними рабами, − цинічно зауважує Са-аоір, знову стаючи поряд з нами. − Гадаю, вам буде цікаво і пізнавально випробувати на собі їхню долю.

Що він має на увазі? Вона знущалася з безмовних? І тепер на неї чекає те саме?

− Стань між нами, Ліно. І дай нам свої руки, – на вухо велить мені А-атон. Витрусивши з лячних роздумів і допомагаючи відсторонитися, щоб зайняти належне місце.

І перший стискає мою холодну долоню.

Коли друга опиняється у владі мого темного се-аран, я знову кожною клітиною свого тіла відчуваю, як пронизує мене їхня енергія. Але цього разу вона інша. Не руйнівна. Така, що творить.

Обидва брати підіймають вгору вільні долоні, знову випускаючи на волю свою силу. А навколо нареченого і заплаканої нареченої утворюються осяйні кокони, між якими починають стрімко виникати все більше і більше тонких ниток. Начебто зшиваючи.

– Волею Абсолюта, ми поєднуємо ваші життя та долі, – в один голос проголошують Володарі, починаючи шлюбний ритуал.

***

Навіть не віриться, що цей день практично лишився позаду. І цей страшний весільний обряд, що почався жорстоким покаранням Танатріс і закінчився…

Ні, не хочу думати про те, що Шаарід робить зі своєю тепер уже дружиною в тому святилищі. Не хочу думати, що вона навіть заперечити йому ніяк не може.

І про те, що в усьому цьому є моя вина.

Не хочу думати. Не хочу згадувати її крики й цю живу темряву, яка готова поглинути свою жертву без залишку. Не хочу… Але не виходить. Моторошні картинки раз у раз спливають у моїй пам'яті, викликаючи нудоту.

Тому я весь цей час гнала будь-які думки геть, свідомо дозволяючи собі поринути у сонливу апатію. Чи можна мені трохи побути страусом?

Політ додому пройшов ніби повз мою свідомість.

Зі святилища мене знову понесли на руках. На цей раз А-атон. Він і в шаттлі мене не відпускав, надзвичайно дбайливо притискаючи до себе. Спустошена від усіх потрясінь, я безпорадно тулилася до його широких грудей. І навіть примудрилася трохи подрімати в затишних обіймах, відчуваючи лагідні погладжування по голові та уважні погляди, що кидав на мене Са-оір.

Прокинулася вже в імператорському палаці, коли мене дбайливо несли просторими світлими коридорами в наші покої. Розплющивши затуманені очі, я просто дивилася на стелю, що пропливала над головою, де на білому тлі світилися блакитні візерунки. Ворушитися не хотілося. І тіло здавалося ватним. І власні думки.

Але от ми вже в спальні. А-атон ставить мене на ноги, притримуючи за плечі, щоби не впала. Холодні пальці хапають за підборіддя, змушуючи подивитися йому в обличчя.

Чорні очі пильно вивчають мене, невдоволено звужуючись.

В голові миготить невиразна думка, що зараз мені знову влаштують допит, але мій світлий се-аран лише з похмурим виглядом стискає щелепи, граючи жовнами. Наказує служницям, які з'явилися в покоях, допомогти мені роздягтися і приготуватися до візиту лікаря. Після чого передає мене в умілі руки Жіни та Неоко. А сам кудись іде, як і Са-оір до цього.

Дівчата попри свій тендітний вигляд уже не раз демонстрували, наскільки сильні та витривалі фізично. Якби я їм дозволила, то і на руках мене носили б, щоб догодити. Ось і зараз мене делікатно і ніжно, але крутять, як ляльку. Накидають напівпрозорий ларін, щось середнє між пеньюаром та кімоно, і ведуть у купальні, де допомагають змити макіяж та взяти легкий освіжальний душ.