Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Розділ 39

Танатріс вочевидь намагається виглядати в руках свого нареченого царственою та сповненою величі. Але виходить більше схоже на якусь невдалу обкладинку любовного роману, де герой тримає героїню, а та наче кілок проковтнула. Неприродно і навіть безглуздо. Спина у червоноволосої нареченої рівна і напружена, підборіддя зухвало висунуте вперед і вираз обличчя... невеличний загалом.

Особливо коли вона бачить нас трьох. Мене в обіймах Володарів.

У цей момент руду буквально перекошує.

Інстинктивно сіпнувшись, я намагаюся вибратися з рук своїх се-аран. Але хто б мені дозволив?

Наче нічого незвичайного не сталося, мої чоловіки ставлять мене на підлогу. І поки А-атон, розвернувшись до винуватців сьогоднішнього свята, прикриває мене собою, Са-оір неспішно і ретельно поправляє на мені одяг. Навіть волосся пригладжує, пропустивши між пальцями й вклавши красиво хвилею на груди. Тим самим змусивши здивовано на нього глянути.

– Вітаю, ні-одо Шаарід, рія Танатріс. Я бачу, ви вже готові пройти через єднальний обряд, – байдужим тоном промовляє А-атон. Очевидно якусь ритуальну фразу.

Мене в цей час Са-оїр якраз за талію виводить вперед, змушуючи стати поруч із братом, і займаючи місце з іншого боку. Тож я встигаю помітити, як стискає в німому гніві губи Танатріс, коли її наречений із саркастичною усмішкою ставить дівчину на ноги.

– Я готовий, Володарі, – киває на-агар. − Зробіть мені таку честь.

І всі погляди спрямовуються на червоноволосу наречену. Скрипнувши зубами, вона прикриває сповнені вогню очі. Дихає часто, ніби намагаючись заспокоїтись. І мені вже навіть здається, що зірветься. Але все ж…

– Я готова, Володарі, – кидає сухо. – Зробіть мені таку честь.

Рубіновий погляд злітає на моїх се-аран. На Са-оіра, забарвлюючись ненавистю. На А-атона вона дивиться з гіркотою і досадою. Але потім цей погляд спрямовується на мене. І якби очима можна було вбивати, то я зараз упала б мертвою.

− А імператорська се-авін теж зробить мені честь? Хіба рабиня землянка здатна взяти участь у такому складному ритуалі нарівні зі своїми се-аран? Може, Повелителям варто поберегти свою кволу іграшку?

Напевно, якби я почула це трохи раніше, якби не була готова до чогось такого з боку ображеної на Повелителів Танатріс, мене просто знесло б хвилею негативних емоцій. Її слова, певно, лягли б на родючий ґрунт моїх власних сумнівів, вдаривши по найболючішому. А тепер... мені всього лише бридко і неприємно. А ще... я виразно розумію, що все це всього лиш отрута розлюченого стерва, яке не отримало те, що вже вважало своїм.

Тому замість відповіді я лише з повним правом беруся за руку А-атона, притискаюся до Са-оіра, що обіймає мене, і з гідністю підіймаю голову вище. Нехай думає, що хоче. Я знаю, що це не так. І мої чоловіки знають. А ще... вони мої. Назавжди. У якому б статусі я поряд із ними не була. Сьогодні я це відчула та усвідомила особливо виразно.

Однак якщо моя реакція мовчазна, то Повелителі явно втрачають терпіння. Їхні великі тіла буквально кам'яніють, наситившись такою міццю, що мене мороз по шкірі бере. Сила прошиває всю мене наскрізь, вільно перетікаючи від одного до іншого та назад. Моторошна, холодна, жорстока.

Навіть ні-одо Шаарід темніє на обличчі і його погляд, звернений на наречену, стає дуже недобрим.

Але він не встигає ні зробити хоч щось, ні сказати. Навколо нас трьох густою масою, клубочиться, розливається пітьма, виникаючи наче нізвідки. Хоча ні, я вже знаю, що з підпростору. І ця темрява живою річкою прямує до високородної рії, що надто зарвалася у своїх амбіціях і ревнощах.

Зойкнувши, та сахається назад. Але стіна світла, яку вони з на-агаром перетнули удвох, уже стала такою ж щільною, як я пам'ятаю з Тан-Гереїш. Танатріс налітає на неї спиною, втискаючись всім тілом.

– Ні. Будь ласка. Не вбивайте. Я уклінно прошу вибачення. Я… благаю, – трясе вона головою, з жахом дивлячись на моїх се-аран. Потім на свого нареченого, що похмурою статуєю спостерігає за нею.

А темрява тим часом добирається до ніг червоноволосої. Покриває носики її витончених золотистих туфель, повзе вище, дістаючись оголеної шкіри. А коли матово-блискучою плямою перетікає далі, стрімко покриваючи повністю ступні й щиколотки, з її надр білими крижаними зміями виривається світло, обплутуючи свою жертву. І святилище наповнює моторошною луною несамовитий жіночий крик.

Здригнувшись, я різко відвертаюся, вткнувшись обличчям у плече А-атона. Глибоко дихаючи, намагаюся не думати, не слухати, не уявляти, що там відбувається. Але не виходить.

Танатріс кричить все голосніше. Благаючи про помилування, випрошуючи вибачення. У Володарів. У свого нареченого. Навіть у мене.

І я сама не помічаю, що тепер уже гарячково обома руками чіпляюся за свого світлого се-аран, тремтячи всім тілом і пошепки повторюючи: «Будь ласка, не треба, будь ласка, не треба…»

На плечах стуляється сталева хватка. Чоловіча долоня накриває мою голову... ніби захищаючи.

− Мовчати! – прорізає згустіле повітря різкий наказ Са-оіра, змусивши захлинутися повітрям і завмерти.

Але коли в залі святилища повисає дзвінка тиша, до мене доходить, що цей наказ стосувався не мене. Зойки Танатріс все ще звучать у моїй голові, але сама вона... мовчить. Я більше ні звуку не чую.

Що з нею? Невже... вбили? Ні... ні... мертвим не наказують, адже так? Але що з нею тоді? Чому так волала? Якийсь безглуздий мазохізм у мені вимагає обернутися і подивитися. Але А-атон, ніби відчуваючи мій порив, стискає руку в моєму волоссі сильніше, утримуючи на місці.

− Рія Танатріс, слухайте нашу волю, − лякає карбує Са-оір.

Я встигла вже забути, яким моторошним, крижаним, таким, що пробирає до кісток, може бути його голос. Зі мною він інакше розмовляє.

– Нам із братом набридла ваша неприпустима для високородної рії тупість і нестримність. Ми попереджали вашого брата і главу Дому, що наше терпіння закінчується. І зараз маємо повне право стратити вас на місці за образу нашої се-авін і за все, що ви встигли накоїти раніше. Єдине, що нас стримує в цей момент, це повага до господаря Дому Бронзових на-агарів, який виявив бажання взяти вас за дружину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍