Читати книжки он-лайн » Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

83
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 111
Перейти на сторінку:

— І це він велів тобі повідомити Сірка про похід? — уточнив я недовірливо. — Довірена особа Великого Візира?

— Не зовсім так... — визнав купець. — Ефенді наказав попередити короля... Але Краків і Варшава далеко... Та й польська шляхта до купців ставиться без довіри. Передай я звістку через своїх партнерів — на їхні слова ніхто б уваги не звернув. Інша річ, якщо новини у столицю прийдуть з Січі. Ляхи козаків не люблять — то правда, але у доблесті військовій не сумніваються. І повідомленню Сірка повірили б беззастережно.

— Розумно... — визнав я. — У це можна повірити, шановний Хасан-ага. І, раз ти вже почав говорити правду — не зупиняйся. Розкажи таємницю ключа...

— Аллахом присягаюся! — вигукнув той. — Нехай Ібліс пожере мою душу, і я ніколи не зможу відродитися у Райських садах. Я сказав усе, що знав!

— А головою пророка Магомета поклянешся?

Полупуд схвально гмикнув. Оцінив, що я не забув його слова про те, що немає для мусульманина страшнішої клятви.

Але, купець ні секунди не вагався. Мабуть, дійсно правду сказав.

— Клянуся...

— Що ж... тепер віримо. Звідси наступне питання: жити хочеш?

Запитання, звичайно, суто риторичне. Навряд чи знайдеться людина, яка відповіла би заперечливо. Всі хочуть жити...

— Ну, тоді, шановний Хасан-ага, тобі доведеться дещо зробити натомість.

— Все що завгодно... — швидко погодився «кожум’яка». Як на мене — занадто швидко. Козаки теж відчули це і невдоволено забурчали. А ні — це очуняв темношкірий слуга, і запорожці зайнялися ним.

— Говоріть, що треба зробити?

— Нічого надзвичайного. Всього лиш написати два листи.

Схоже, ця моя ідея стала несподіванкою для всіх. Ну так, що буденно для людини зі світу поголовної грамотності, те ніколи не спаде на гадку тим, хто письму не навчений. Вони б примушували шпигуна присягати на Корані, землю їсти або ще щось подібне, і таке ж ненадійне. А взяти банальну розписку про співпрацю — ні за що б не здогадалися.

— Петре... — Василь тицьнув мене кулаком у крижі. — Не до пустощів зараз.

При цих словах у турка на мить майнула в очах іскра надії, але, коли погляд перейшов на мене, тут же і згасла.

— Які ще листи?

— Майже особисті… — промовив я якомога безпечніше. — Перше, — кошовому Сіркові. З тієї самої новиною, про яку ти попереджав козаків через Олесю. І не треба морщиться. Це для твоєї ж користі... Раптом, Урус-шайтан не повірив дівці і нічого не передав не те що королю, а навіть польному гетьманові повідомлення не послав. А от коли ми лист на Січ доставимо — тут уже ніяких сумнівів не буде. Згоден?

Турок скривився так, немов я йому в рот лимон запхав і розчавив. Ох, як йому не хотілося цього робити. На відміну від неосвічених запорожців син Дауда розумів, «що написане пером — не вирубати й сокирою». Посилай він до козаків хоч сто гінців — від усіх вибрехатися можна. Уперше бачу. Наклеп і брехня... А від власноруч написаного, та ще й іменним перснем запечатаного — так просто не відкрутишся.

— Не сопи... Ти ж не дурень. Повинен розуміти, що такий лист у нас за пазухою — попри все інше, ще й гарантія того, що оговтавшись, ти не вишлеш погоню. Значить, і вбивати тебе немає сенсу. Розійдемося мирно.

Я помовчав трохи, даючи зрозуміти купцеві сенс сказаного. А коли той кивнув, продовжив:

— От і добре. А другого листа напишеш до Ахмета Салаха ібн Керіма. Мовляв, посилаєш нас до нього бо довіряєш, як собі... або, що ми вперлися і не хочемо через посередника торгувати тією «важливою річчю». Це вже на твій розсуд. Я навіть читати не буду... Цей папір нам замість охоронної грамоти буде. По дорозі в Стамбул. Куди ми, як твої гінці чи підручні вирушимо. І знову-таки, з обопільним зиском. Повір — кістьми ляжемо, а ключ замовнику доставимо... Навіть не сумнівайся. Розумієш?

Турок знову кивнув. Він явно щось замислив, але в чому підступ, я поки що зрозуміти не міг.

— Так, це дуже мудро придумано. Я напишу вам обидва листи. Тільки в цій кімнаті немає ні пір'я, ні чорнила. Або несіть все сюди, або — відведіть мене у кабінет. Він, он за тими дверима...

Турок вказав поглядом на бічну стіну, де, як я й думав, знаходився потайний прохід.

1 ... 98 99 100 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"