Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Мені шкода, мамо, — збираючись з силами, кажу я їй в обличчя, — однак, я нікуди не поїду. Речей я не збирала, адже ти не дозволила мені домовити й кинула слухавку. Якби ти спромоглася почути, що я тобі кажу бодай на цей раз, ти б почула, що я не націлена залишати ані цей табір, ані Коноху! Це моє принципове рішення, тому в тебе немає влади та права нав’язувати мені свою особисту думку.

Вийшло настільки впевнено та спокійно, що я починаю дивуватися самій собі! Ох, яке ж це неперевершене відчуття свободи! Таке враження, немов я зірвала всі кляті кайдани за раз і тепер відчуваю легкість рухів! Очі Мебукі стають такими великими від подиву, що я відчуваю хвилю напруги, яка проходиться натовпом позаду мене. Проте я не боюся її люті! Відчувши свободу на смак, я більше ніколи не повернуся в добровільне заточення!

— Що? — коротко та неабияк грізно ричить мати.

Позаду мене хтось голосно ахає та ойкає, лякаючись, мабуть, більше за мене. Як мені на передовій, спитаєте мене? Приголомшено! Я ще ніколи не відчувала себе краще та впевненіше, ніж в момент, коли подивилася своєму страху в очі!

Мебукі намагається скорити мене самим лише поглядом, адже забагато глядачів зібралося на цю виставу. Вона помітно лютує всередині, однак, не поспішає зробити зі мною те ж саме, що й з бідолашним здорованем. Цікаво, чи почую я подібні слова, якими вона змусила його несамовито ридати?

— Мебукі Харуно! — лунає дзвінкий та веселий голос Джираї-сама. — Дівчинко, скільки років ми не бачилися, га? Навіює спогади! Пропустіть мене, дітлахи, дайте-но подивитися на неї! Як ти змінилася! Проте лише в гарний бік!

Джирая-сама проштовхується крізь натовп, рішуче прямуючи до пані Харуно, яка вже іскриться від гніву. Він ненавмисно відштовхує мене назад, ховаючи за своєю мужньою та широкою спиною. Певно, він відчув, що ситуація виходить з-під контролю та втрутився, аби не дійшло до примусу. Ще б декілька секунд обміну рішучими та розлюченими поглядами, й матір віддала б наказ своїм підлеглим забрати мене звідси силою!

Не зважаючи на радісного пана Джираю, який лізе до неї з обіймами, мати все ще не зводить з мене невдоволених очей. Вона вочевидь стримується, стискаючи губи, аби не зірвати на мене всіх собак.

— Радий бачити, Мебукі! — лунає щире вітання від Какаші-сенсея, який поспішає до Джираї-сама та знов штовхає мене ще глибше в натовп.

Дорослі прийшли мені на допомогу в найвлучніший момент! Господи, все всередині мене вирує зі скаженою силою, адже це вперше, коли я наважилася відстояти свою позицію перед мамою! Я ніколи не сперечалася, навіть тоді, коли доводилося наступати собі на горло. Це хвилює й бентежить водночас, однак, я насолоджуюся від цих шалених почуттів!

Що відбувається? Тепер навіть хлопці затуляють мене своїми широкими спинами, певно, розуміючи, що я танцюю на гострому лезу, не боячись наслідків. Вони усміхаються мені на якусь мить, а після виходять з натовпу на декілька кроків вперед й набирають в легені повітря перед зустріччю з моєю не дуже привітною матусею.

— Дозвольте представитися: моє ім’я Узумакі Наруто, — хлопець ввічливо вклоняється перед матір’ю. — Я з вашою донькою в одній команді! Ми беремо участь в цьому конкурсі!

— Моє ім’я Учіха Саске! — так само ввічливо вклоняється й Учіха, — я теж в одній команді з вашою донькою! Радий вітати вас, пані Харуно!

— Какаші! — збентежена посмішка з’являється на вустах Мебукі. — Ти казав, що всі команди живуть в одному котеджі, чи я не помиляюся?! Я вражена… дійсно вражена такою непрофесійністю з вашого боку! Сакура перебуває в одній команді з самими лише хлопцями?! Тобто вони живуть всі гуртом?! Ці двоє… хай мені грець… тепер зрозуміло чому вона так відчайдушно пручається! Це ще дитина, Какаші! Джирає-сан, не чіпляйтеся до мене зі своїми обіймами, я намагаюся розмовляти з куратором своєї доньки! Ви теж відповісте мені на декілька запитань, шановний! Зачекайте своєї черги!

Джирая-сама намагається все перетворити на жарт та зменшити оберти, які доволі швидко набирає Мебукі. Він сміється та пустує, немов звичайне бешкетливе хлопча. Однак цей веселий пан старший навіть за мою матір, що наразі не вкладається в мене у голові! Какаші витримує хвилю невдоволення Мебукі доволі стоїчно: вчитель спокійно вклоняється на знак вибачення та продовжує стійко витримувати шквал нових звинувачень та погроз. Саске та Наруто дивляться один на одного, чухаючи потилиці, адже втямили, якої помилки припустилися. Все доволі стрімко котиться до чорта в хату, а всередині мене кипіння дійшло до крапки. Чому вони мають захищати мене? Якщо я не впораюся з цією проблемою, то перемогти Юкі стане неможливим в усіх сенсах! Досить! Досить закривати на мене очі, мамо! Подивися на мене! Пригадай те, чому ви з батьком вчили мене! Невже б тато дозволив тобі так відноситися до власної доньки?! Ти забула ким була Мебукі Харуно до смерті чоловіка!

— Ти мене навіть не хочеш почути, мамо! — з сумом кричу я, — ніколи не зважаєш на мої почуття і зараз не збираєшся, чи не так? Ми живемо в різних кімнатах та на різних поверхах в цьому котеджі! Ти не довіряєш мені, мамо? З яких причин?! Хіба я для тебе така легковірна та поверхнева? Хіба я не доводила тобі, що можу сама впоратися зі своїми проблемами? Пригадаєш хоча б один раз, коли прохала твою допомогу, га? Слова нетямущого підлітка можуть викликати роздратування, але я в тому віці, коли я сама обираю для себе свій власний шлях! Помилковий він, чи ні… вирішувати лише мені! Так, ти маєш рацію, матусю, адже я саме через цих двох настільки змінилася, що наважилася чинити тобі опір! Саме через них я така завзята та рішуча! Знаєш чому? Тому що вони для мене ближчі за тебе! Вони частина моєї сім’ї, про існування якої ти згадуєш, наче в жахливому сні! Хто я для тебе? Чому ти вирішуєш настільки складні питання, не враховуючи моєї думки? Чи тобі відомо чого я прагну? Тобі кортить зламати мене й переробити під себе! Ой, тільки не дивися на мене такими очима, мамо! Інакше я ображуся! Чи не ти навчила мене не проявляти жалість до інших?