Читати книгу - "Ексодус 2023. Останній пароплав, Alexo"

 

- Доброго дня! - Бодя звернувся до молоденької медсестрички, яка сиділа на лавочці біля входу до пологового.

 

"Боже, який красунчик...", - пронеслася перша думка в голові дівчини і вона ледве не випустила сигарету з руки.

 

- Доброго дня, - відповіла приголомшена медсестра тихим голосом.

 

Бодя пильно подивився на співрозмовницю своїми сірими очима, хлопнув величезними віями і продовжив: "Ви тут працюєте, в пологовому?"- хлопець кивнув у бік вікон будинку.

 

- Так. Тут. А що?

 

- Мене звати Богданом, а Вас?

 

- Катя... Катерина...

 

- Катя, в мене до Вас є одне прохання... Невеличка справа, - Бодя додав ноток романтики до свого і так сексуального баритона.

 

- Слухаю...

 

- Зможете для мене узнати, чи є тут породілля, в якої немає чоловіка? Ну, ви розумієте, про що я? Бувають такі випадки, коли невідповідальні чоловіки залишають вагітних жінок, - вивчений текст звучав природно.

 

В кінці фрази Бодя присів поруч з дівчиною і непомітно для оточуючих поклав в карман її халата червону купюру. Катя хотіла відмовити нахабному незнайомцеві, але замість цього подивилася в його гарні очі поглядом кролика і спокійно відповіла: "Добре. Я все зроблю".

Дівчина граціозно підвелася і ходою моделі попрямувала до дверей будинку, забувши при тому викинути недопалок.

За місяць Богдан офіційно став батьком трьох дітей.

 

* * *

 

- Ольга Володимирівна? Доброго дня! Це Ігор... Син Юхима. Так. Як і домовлялися. Ага. Добре. Захожу...

 

Почувся звук зумера, клацнув автоматичний замок і Ігор, пересічний чоловік середнього віку, смикнув на себе залізні двері паркана, зробив крок і потрапив на територію "закладу".

Останній раз він був тут кілька років тому, коли влаштовував "його" після інсульту. За цей час Ігор жодного разу сюди не приїжджав. Натомість справно оплачував рахунки за догляд. Доглядом, те, що відбувалося в закладі, назвати було важко. "Пацієнти" жили не в найкращих умовах. Відверто кажучи, умови були жахливі, але за такі гроші знайти щось більш-менш пристойне не було можливості.

Останнім часом в житті Ігоря сталося багато перипетій, яки вплинули на його матеріальний стан, тому ціна перебування у закладі мала велике значення. Коли Ігоря звільнили з роботи в інституті, він довго не міг оговтатися від "морального приниження", як йому здавалося; ходив тижнями похмурий, бурчав і зривався на свою цивільну дружину. Нова робота не знаходилася, хоча він справно відправляв резюме потенційним роботодавцям. І як це часто-густо буває, одного дня Ігор звернувся за моральною допомогою до свого знайомого - сусіда Вєталя. Нескладно здогадатися, що підтримка товариша полягала лише у вмінні вислухати скарги бідолахи і вчасно наповнювати чарку.

За кілька місяців "занурення в себе" і філософствування на тему недосконалості світу Ігор втратив все, що мав. Одного дня його дружина мовчки зібралася і поїхала за кордон. Квартиру вона продала без участі співмешканця - цей колишній "кооператив" належав її померлим батькам. Наступного дня до Ігоря завітали нові господарі в супроводі кількох здоров'яків і за годину він вже "перебрався" жити в готель. Заощадження закінчувалися, а бажання випити - ні. Сяк-так йому вдалося протриматися ще деякий час. Але настав і той злощасний день, коли Ігорю подзвонили із "закладу" - останній переказ за догляд не пройшов. Саме тоді він згадав, що тато може бути не лише тягарем.

 

* * *

 

- Наступний! - командирським голосом звернулася до чекаючих у черзі водіїв втомлена медпрацівниця.

 

В спеціальне обладнане для перевірок стану здоров'я співробітників київської компанії-перевізника приміщення важкою ходою увійшов сивоголовий кремезний чоловік у фірмовому одязі.

 

- Галіна Нікалаєвна, майо пачтєніє! - водій без запрошення вмістився на стілець і рухом фокусника відправив у кишеню халата господарки кабінету плитку молочного шоколаду в яскравій упаковці.

 

- Знову Ви за своє, Григорій Іванович? - медпрацівниця наморщила лоба але "хабар" залишила в кишені.

 

- Скільки я вже пояснювала, що Вам з Вашим діабетом можна лише чорний шоколад... - вона майстерно наділа манжету тонометра на завчасно покладену водієм на стіл руку і взялася нагнітати повітря грушею.

 

- Дев'яносто на шістдесят, - жінка з докором подивилася на кандидата в "непридатні".

 

- Галіна Нікалаєвна, душа моя! Ви ж знаєте, шо в мене постійно таке давлєніє... - почав виправдовуватися товстун, дивлячись на медсестру поглядом гипнотизера.

 

- Шшш! Ви мені заважаєте міряти пульс! - вона робила це давним, перевіреним чином - за допомогою годинника.

 

- І пульс занизький... - з сумом вимовила медсестра, - Можете ображатися на мене, але я Вас з рейсу зніму, шановний.

 

Жінка почала заповнювати бланк.

 

- Ви мене без ножа ріжете... - почав причитати чоловік, - я прекрасно себе чуствую... ну, будь ласка... Не можу я і цей рейс пропустити.

 

- Так, Гриша, припиняй! Бо я зараз Лару наберу. Ще й від ней отримуєш!

 

- Та я ж заради неї... Збираю їй на подарунок на днюху... Ну, Галя... Напиши сотку, а я все, що треба підмахну, ну будь ласка... А тобі, - чоловік перейшов на змовницьке шепотіння, - з рейсу привезу справжній "Букет Молдавії", а не той шмурдяк, що в Одесі з порошку бадяжуть.

 

Жінка згадала смак улюбленого напою і її рот наповнився слиною.

 

- Лише заради Лари... Після рейсу на обстеження! - Галина Миколаївна придала обличчю суворий вигляд і в графі "тиск" написала "100/70", "пульс" - "60".

 

Вже за кілька хвилин задоволений водій рушив у бік свого блискучого "Спринтера". На мить він зупинився, відчувши прилив нудоти.