Читати книгу - "Ексодус 2023. Останній пароплав, Alexo"

 

"Цього мені ще не вистачало..." - подумав чоловік, тримаючи живіт: "Права Галя, після рейсу піду здаватися..."

 

Прилив нудоти відступив так само різко, як і з'явився.

 

"Або не піду", - посміхнувся водій і бадьоро заскочив у відкриті двері маленького автобуса.

 

* * *

 

- Доброго дня, дорогі гості! Сьогодні відповідальний момент для молодят, адже кожен із них вирішив взяти відповідальність за свого обранця. Тому хочу, щоб кожен підтвердив цей намір згодою. Прошу відповісти наречену, - на одній ноті проговорила вивчений за роки текст, працівниця РАЦСу і подивилася на наречену.

 

- Так. Підтверджую.

 

- Прошу відповісти нареченого.

 

- Підтверджую.

 

- Оскільки реєстрація шлюбу фіксується офіційним документом, прошу молодят поставити свої підписи в ньому для підтвердження рішення.

 

Стас не мав досвіду "керування" візком, тому спробував обережно підштовхнути його, але зрушити з місця каталку не вдалося - вона стояла на гальмах.

 

- Зачекай! - різко цвікнула на майбутнього чоловіка "молода".

 

Вона зняла візок з гальм, спритно крутонула колеса і, під'їхавши до столу, поставила свій підпис першою. Але наречений трохи забарився через недавній конфуз. Повисла незрозуміла пауза. Жінка обернулася і глянула на нього нетерплячим поглядом.

 

- Станіслав Володимирович, будь ласка, - швидко відреагувала працівниця РАСЦу.

 

Стас "розморозився" і незграбно підійшов до столу. Він часто зависав подібним чином. Взагалі, цей майже тридцятирічний чоловік поводився доволі інфантильно. На відміну від свого батька - успішного бізнесмена, який на його щастя ще за місяць до великої війни поїхав на відпочинок до Арабських Еміратів, Стас майже нічого не вмів вирішити сам. "Мамини гени". І цього разу справою порятунку "дитини" зайнявся батько, який за цей час вже встиг переїхати до Іспанії, придбати там житло і облаштувати нове безбідне життя в столиці Каталонії. Як з'ясувалося, керувати бізнесом можна і на відстані. Єдине, чого не вистачало родині, це їхній не дуже тямущий син. Тато довго шукав варіанти. Майже всі були пов'язані з досить великим ризиком. Але вчасно згадавши про друга-інваліда, Володимир Сергійович знайшов більш-менш безпечний і надійний шлях.

 

- Тепер кожен із вас став частиною цілого. І щоб запам'ятати цей момент, можете поцілувати одне одного.

 

Стас, згадав настанови батька про природність поведінки, і, схилившись до дружини, швидко цмокнув її у щоку.

 

- Тепер ваш корабель під назвою сім’я вирушає у плавання. Усі запрошені сподіваються, що воно буде довгим. Тож, нехай кожен із них особисто привітає пару з новим статусом, - в цей момент працівниця РАСЦу зрозуміла наскільки кумедно прозвучало слово "усі".

 

"Запрошених" було лише двоє - обов'язкові свідки реєстрації шлюбу.

 

* * *

 

- Дякую, далі я сам, - Олексій посміхнувся таксисту, "викинув" складену білу тростину, взяв невелику валізу і попрямував до автобусного термінала.

В черзі на посадку перед ним стояв гарно одягнений хлопець надзвичайно красивої зовнішності. Обернувшись і побачивши позаду себе чоловіка в чорних окулярах з тростиною, він перепросив і дав сліпому пройти першим.

Поки водій влаштовував валізу в багажному відсіку, Олексій, намацавши поручень, піднявся в салон невеликого бусика, який мав відвезти його подалі від всього цього жаху. Не страх загинути, ні, щось набагато страшніше вбивало його душу день-у-день.

Олексію вистачило кількох секунд, щоб оцінити ситуацію: на потрійному сидінні за водієм розмістилося подружжя сина Вовки, позаду них якийсь старий непритомного вигляду з дуже схожим на нього, скоріше за все, сином; решту крісел займали чоловіки різного віку. Деякі місця були вільні. Сліпий сів на звільнене Стасом місце переднього седіння. За кілька хвилин усміхнений водій запросив курців пройти в салон. Двоє хлопців спортивної статури останніми вмістилися поруч з водієм, закривши відкидні двері.

 

- Полна коробочка! - окинувши поглядом повний салон, промовив задоволений шофер і вирушив в дорогу.

 

За деякий час бусик дістався мосту через так знайому Олексію річку і спогади захопили чоловіка.

Коли помер засновник холдингу, справою опіки незрячими займатися ніхто не став. Звісно, що "сліпий" продовжував свій доволі прибутковий бізнес, але тих грошей, що платив американець, він більше не бачив. Одного дня колишній однокласник запросив Олексія в гості до Вінниці на свята. Хлопцю настільки сподобався відпочинок на березі річки, що вже за пару місяців він продав свою обставлену трьошку у Києві і придбав розкішний будинок з виходом до Бугу. Це, звісно, не Одеса, про яку так мріяв любитель моря, але все ж таки водойма. З часом він влився в нову компанію друзів однокласника, познайомився з гарною дівчиною, одружився, влаштувався на один з недавно відкритих сучасних заводів і почав нове життя - звичайної зрячої людини.

Йшли роки, дуже довгий час дружина не могла завагітніти, але після лікування за кордоном вона нарешті народила двох близнюків. Доньки росли здоровими і досить кмітливими. Олексій згадав, як змалку привчав дівчат до купання в улюбленій річці, як одного разу на Водохреща навчив усю родину правильному пірнанню, а потім кожного року сім'я повторювала цей небезпечний ритуал в ополонці напроти їхнього будинку. Які ж то гарні і щасливі були часи... А потім, коли діти закінчили школу і почали обирати інститут для продовження навчання, почалась велика війна... За кілька днів дружина з доньками вирушили спочатку до Польщі, а згодом опинилися у Франкфурті на Майні. Олексій залишився в Україні. В перші дні повномасштабного він навіть хотів піти добровольцем до ТРО, але після того, як побачив по телебаченню колони російських танків, які безперешкодно рушали вулицями Херсона, задумався. Чоловік не міг повірити в те, що бачать його очі.