Читати книгу - "Ексодус 2023. Останній пароплав, Alexo"

 

"Щось тут не так, - зробивши попередній висновок, Олексій вирішив чекати, - якщо дійдуть до Вінниці - піду воювати".

 

Не дійшли. Він продовжив працювати. Кожного дня Олексій розмовляв з дружиною і доньками по відеозв'язку. Але цього було недостатньо. За рік самотності він відчув, що дружина наче віддаляється від нього. Деякий час чоловік намагався вмовити її повернутися додому, але всі спроби були марними. Вона не погоджувалася приїхати навіть на кілька днів - страх робив свою справу. Тоді Олексій згадав, що він "сліпий" і почав діяти...

 

* * *

 

Приблизно за годину "робота" була виконана і бусик, обдавши прикордонників "ароматом" вихлопних газів, вирушив у бік молдовського КПП.

 

- То шо за анекдот, Петрович? - молоденький лейтенант посміхнувся у передчутті порції гумору.

 

- Ех, маладьож... - капитан махнув рукою, відвернувся, і, ніби як щось згадуючи, подивився сумним поглядом на від'їжджаючий бусик.

 

- Слухай сюди, Саня. Так... як там було... Зараз... Ага... Значить, лежить жінка у ліжку з коханцем. Тут дзвінок у двері. Вона розуміє, що прийшов чоловік, піднімає очі вгору і кричить: "Господи, зроби так, щоб він нічого не помітив!". Господь їй каже: "Добре, зроблю, але за це... ти помреш від води!". Ну, вона погодилася. Проходе рік... потім ще рік. Жінка не купається. Миється тільки під душем, карочє, уникає води як тіко може. Ага... Проходить, значить, три роки, і вона виграє путівку на морський круїз. Трохи посумнівалася але вирішила поїхати. Пливе вона на розкішному лайнері, і тут уночі починається шторм. Всі в паніці! Корабель тоне! От... Вона знову кричить: "Господи, ну ти ж не можеш тільки через мене потопити весь корабель!". Розкриваються, значить, небеса і Господь каже: "Та я вас, блядєй, на цей пароход три роки збирав!"

 

Солдати хором зареготали. Їх сміх прокотився потужною хвилею по мосту, обігнав бусик, вдарився в протилежний берег і повернувся гучною луною, стрясаючи нічне повітря листопада.

 

Почався так званий мертвий час. Бусик був останнім в черзі. Тому, хлопці розслабившись, дістали сигарети, смачно затягнулися і синхронно обернулися в бік скачучих вдалині габариток авто.

 

- Чуєш, Петрович... Що хотів сказати... Як тобі цей цирк? - дипломатично почав сержант, намагаючись не дивитися на офіцера.

 

- Сань, ти про що? - Петрович навмисно додав інтонацію нерозуміння, хоча дуже добре знав, про що саме йшлося.

 

- Нє, ну сліпий, ладно... Муж безногої... Потім син того страшного діда... Але ж, Петрович, решта, здається, типові ухилянти, нє? Особливо ті "румуни", стендапери і ліпові "сердечники".

 

- Сань, ти... Тихіше давай...

 

- А шо тихіше? Вони бабоси гребуть, а якщо накриють контору, думаєш нас омине? Знаєш, як ДБР трясти вміють...

 

- То шо ти пропонуєш? Щоб "вони" нас в долю взяли, чи шо? - тепер вже лейтенант щиро не розумів натяків напарника.

 

- Було б непогано, - посміхнувся сержант, - Та я так, роздумами ділюся.

 

- Не тре, Саня. Це мені ти можеш довіряти, а інші здадуть, как піть дать, - Петрович підняв палець, натякаючи, кому саме мають здати Саню, - І ти не сси, я всі його папірці з наказами зберігаю... Ще й фоткаю на всяк випадок - "виконували наказ" і крапка.

 

- Ну... Тобі, само собою, видніше... Але якщо їх пов'яжуть... Як би нас замість цих в окопи не відправили, - Саня кивнув у бік бусика, який доїхав майже до середини мосту.

 

Зазвичай цей відрізок кордону водії намагалися проїхати повільно - ніхто не хотів мати зайвих проблем з молдовською владою. І цього разу бусик не порушив правил перетину нейтральної ділянки. Раптом габаритні вогні почали рухатися на диво швидко. За мить авто різко звернуло праворуч і протаранило залізну огорожу зі стрічками червоно-білого кольору саме в тому місці, побудованого ще в радянські часи мосту, де місяць тому обвалився парапет разом з частиною тротуара. На якусь мить хлопцям здалося, що бусик зупинився, але, на жаль, цього не сталося. Він дійсно зачепився заднім бампером за арматуру, яка стирчала на місці зруйнованого парапету, завис на мить над прірвою і вже за секунду зник в темряві. А ще через секунду пролунав гучний сплеск води. Прикордонники були настільки шоковані побаченим, що лише оторопіло округлили очі. Першим оговтався лейтенант.

 

- Саня, дуй на пункт, піднімай всіх! Я туди... - Петрович озирнувся і показав рукою в напрямку діри в парапеті.

 

* * *

 

Після вдалого перетину українського кордону всі пасажири помітно повеселішали і майже одразу почали спілкуватися поміж собою. Олексій торкнувся окулярів. Незабаром він опиниться на волі, де йому вже ніколи не знадобиться цей "маскарадний" атрибут. А ще згодом він зможе обійняти своїх любих дівчат і, можливо, в останній раз почати нове життя.

Олексій завжди цікавився географією, історією і політикою. Якось в інтернеті йому трапилися стаття про перипетії євреїв-емігрантів на човні "Ексодус 1947". Саме ця історія згадалася йому зараз.

 

"Дійсно, вихід... Навіть, втеча", - подумав він і посміхнувся.

 

Чоловік твердо вирішив не повертатися на Батьківщину допоки не закінчиться війна.

Залишалися лічені метри до молдовського КПП, як раптом бусик значно прискорився. Олексій помітив, що водій ніби впав на кермо і мимоволі повернув його праворуч. Коли авто летіло з мосту, "сліпий" скинув окуляри і, намагаючись приготуватися до зустрічі з крижаною водою, зробив глибокий вдих. Так він поводився завжди перед зануренням. Бусик зробив майже пів сальто і впав лобовим склом у воду. Олексій згрупувався, тримаючись за крісло попереду, і за мить опинився на стелі автівки зробивши перекид. Від удару шов лобового скла тріснув і каламутна вода почала заповнювати салон. Така вона - "знаменита" російська зборка...