Читати книгу - "Архе"

Десь на краю книжки.

Надто м’який для «плазми», — пояснив Антон. — А ти — ні.

Тобі не цікаво, чому?

До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з тихим звуком розлі пилися, і він заговорив:

— Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє. Зате у ла мок, який падає в мо ре — той улам ок гартується. Ну, і так далі. Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх х х х хх х х ххх х х х х х хххх хх х Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.

— Як ти це зробив? — вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.

— Шо «зробив»?

— Ну. Так дмухнув: пух х — і ніби пір’їна вилетіла! А мене цілу аж мороз обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув.

Вкидуєшся, про ш о я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..

— Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!

— На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору — не тільки прямолінійний! А ти — ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ

ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

2

Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя.

Зміряв Терезку поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А між ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: «Який він все таки сопляк!». Раптом Антон їй перестав подо батися. І це було дивно.

Фацет затягнувся ще раз.

— Значить, усе т аки виділа, — мо вив Антон розважливо і затягнувся. — Бо не виділа б — не знайшла би і фокусу.

Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:

— Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він булькнув у безко нечність.

Терезка розгублено кліпнула.

— Я не про те, — сказала вона. — Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив… От бля, все перемакітрилося задом наперед, — вона облизала пересохлі губи. Болюче бракувало слів. — Суцільне дежав’ю якесь…

Антон затягнувся цигаркою. (Цей св и с т затяжки — чому Терезка відчуває його аж по сам чубок голови? Наче по тім’ячку водять смичком.) — Я розумію, про шо ти, — промовив Антон, видихаючи. — Не хвилюйся. Це одна з форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи і тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш…

Терезка знизала плечима.

— Ну… — знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. — Уяви собі: є крапочки. Так? А тут ти вирішила їх порахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переко налася: барига не просто перестав викликати симпатії. Хай тепер навіть на довіру не розраховує.

— А хто рахує? — спитала вона.

— Шо рахує?

— Крапочки. Нашо їх рахувати? — Є такі. Заставляють цим займатися. Насправді кра почки — це не крапочки, а такі собі півкрапочки. Я навіть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?

— Про що ми взагалі говоримо?! Малімон якийсь!

— Серйозно. Слухай слухай! Потім сама мені розкажеш.

Я сам відкрив їх. Це такі часточки, які не можуть існувати повністю у нашому світі. Кажучи мудрими словами, вони є базисом паліндромічної реальності. Дзеркальність свідо мості. Ноо. ноон. Дзеркальний горизонтально і дзеркальний вертикально. Те, що він дзеркальний вертикально, можна тільки підозрювати… або закрапатись архе. Є навіть ціла контора — «Архе 8». Це люди, які Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигар кою. (Цей свист… звідкіля цей свист такий впізнаваний?) — Але я розумію, про шо ти, — повторює Антон, види хаючи. — Не филюйся. Це тільки одна із форм утечі від архе.

Тобі не розказували, що насправді «плазма» попускає тому, шо «плазматики» втікали від неї? Розумієш, вони дозво ляли, щоби їх попустило! Якби видець не боявся крижаної свободи, яку пропонує архе, він пірнув би у краплі раз і назавжди. Як ті, з Клану Архе. А люди, яких я знав, не могли витримувати її просторої простоти, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш…

Терезка знизала плечима.

— Але є люди, які присвятили себе вивченню природи таких галюцинацій. Серйозно. «Архе 8». Це прості люди.

Але вони вміють в идіти так само, як ц е видно п ід «архе».

Тому я їх так назвав. Архе 8.

— А чого вісім? Їх шо — восьмеро?

— Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім — це чотири, побачене у дзеркалі. — Затяжка. Свист. Видих. — А це вже підводить нас до теми паліндромічної реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?

Пауза.

— Я розкусив їх, — впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у повітрі.

Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин зміша лися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».

«Ну мене й причандалить!» — подумала Температура.

Вона вловлювала стільки площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка відчувала, що віжки можна відпустити — але хто зна, шепотів страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.

Затяжка. Свист. Видих.

У фокусі — Антон. Повільніше: затяжка… свист… видих…

Антон втупився у неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. У Температурі бурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями. До дідька, звідкіля стільки неприязні?

Затяжка. Свист. Видих.

Затяжка.

Свист.

Видих.

Памороки в голові та пальцях. Форсоване дежав’ю.

Довкола — суцільне дежав’ю без кінця краю.

Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками коліна.

Вона зауважила, що у такій позі відстежувати думки зручніше. Здалося навіть: трохи пильності, й вона спіймає момент дежав’ю за зябра, як старого сома.

Тим часом щось посувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею, свс, свс під час відпливу. А ще цей Антон, — теревенило далі її я. — Чому він раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратує? Ускладнення.

Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такі неживі і незґрабні? Чому все довкола так підозріло не відповідає своїм назвам? Наче дехто свідомо паралізує текст, морить речення етером і викладає бідачок на папір напівзомлілими