Читати книгу - "Архе"

кириличними ціп’яками.

Затяжка. Ссссвиссст. Видих.

— Але навіщо це їм? — відкрила вона рота і мов впустила в себе чергову порцію нудоти від присутності Антона. (чекай, а про кого це ми? Я вже забула) Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час (ссссвиссст) зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдує — ніби на хвилях!) Затяжка. Ссссвиссст. Видих.

Cвввввввввввввввввв ввви сс сссссссссссссссссссссссссс сссс сссссссссссст сс с сс с с сс в в в вввввв ввв вв в вв вв ввввввв вв ис сс с с с с с с сссс сс сс с С

С

С

С

Терезка встигла подумати: «Який він все таки сопляк!».

Антон затягнувся ще раз. Раптом він перестав їй подо батися — отак, в момент. У всьому тому, що зараз відбу валося з нею, витала нудотна нав’язливість сто разів чутого.

Вже навіть романтики дежав’ю не стало. Тільки бридотна зацикленість думок самих на собі.

— Значить, все та ки виді ла, — мовив розважливо сам до себе і затягнувся. — Бо н е виділ а б — не вловила би й фокусу.

Затяжка. (свист) Видихнув дим і продовжив:

— Ти виділа «плазму». Буба теж. Прикро, та Бубу, як ми вже казали, не могло врятувати ніщо. Він загубився у безконечності… Ну й архе йому в спину.

Терез ка розгу блено кліпнул а. Вона облизала пересохлі губи. Раптом — ТА СКІЛЬКИ МОЖНА! — вигукнула вона. — Я з с с с с с уваюся і з с с с с с с уваюся!

Антон подивився на неї, мов на дальтоніка — недовірливо й зверхньо. Терезка знала, що жінки дальтоніками не бувають. Отже, причина в іншому.

— Що? Ковзанки? — поцікавився Антон, пахкаючи димом. — Знаємо знаємо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

— Довго ше?

— Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то — Що? Ковзанки? — поцікавився Антон і почіхрав підборіддя. — Знаємо знаємо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

— Ще довго?

— Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то може, хіба ше раз.

— Ти вже казав це.

— Тоді зберися з силами і зувидь це, як «плазму».

Спро буй припинитися. Орієнтуйся на цілі числа! Чуєш? ЦІЛІ

ЧИСЛА!

Терезка напружила всі с вої м’язи і відчула, враження, що світ довкола неї враз набув нечуваної слизькості. Спершу вона думає, що ця ковзкість виникає на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі «пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском слизькості, навіть очі, ПОГЛЯД розлітається міріадами світних точок, на жодній з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливається в осяйну масу аерозольної пітьми, палаючих бліків на воді знову

БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА ПЛАЗМА

— Ну, я кщ о вж е р оз мовля є ш зі м ною, то м оже, хібащ е ра з. Алепе вне, біль ш е ні, — сказав Антон і поплес кав Терезку по плечі. — І тільки й того.

Терезка глибоко втягнула повітря і почула, як заново розкриваються легені — два м’ясисті прозорі тюльпани. Її тіло стало звичайним тілом, а не бронею, котра вивертає реальність і зупиняє потоки літер крізь очі.

Вона зафіксувалася. Пам’ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми:

4

Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану — підтягнула до ніг наплечник і добула звідти пляшечку з водою.

Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікуваль на багнюка. Що ближче робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій фользі.

Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в’юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся скоцюблений Буба.

Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді засмоктало у невідоме.

Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився. Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. Її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко легко, наче з грудей злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі циці.

Прохолодно. Приємно.

Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостр о. Дуже гостро.

— Ну, як тобі мої дзеркала? — запитав Антон, не відводячи погляду від цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за деревами. Вечоріло. — Маєш щось від них для мене?

Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї.

Насилу розтуливши рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.

— А а а а… ти про двійників?

Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер зором, і подивилася на Антона.

— Про тих, з якими говорила, коли ковзала?

— Так, так, про них, ріднесеньких.

— Відверто кажучи, паскудні.

— А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?

Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до двійників, напружився.

— Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон шось чесали.

— А а а а, — Антон вдав, що йому то по цимбалах.

Дізнавшись, що в інших положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідо мо вовтузились із зав’язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по новому.

Напинання екрана, фокусування діапроектора — ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах коло мурашника.

ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ

Її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість!»

Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший бік, натомість сів і очманіло розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка невдаху.

Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку.

Мовчки Терезка запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що