Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А як ти сюди потрапив? – Ніка не могла повірити своїм очам, здавалось, що її довгий сон все ще триває.
- Чарусь розбудив мене о п’ятій ранку. По його поведінці, я зрозумів, що сталось щось недобре. Декілька разів він вже мене так будив і щоразу траплялась якась неприємність. Я обійшов кімнати всіх родичів, але всі вони спокійно спали. А потім помітив на ошийнику Чаруся ось цю річ. Це ж твоє?
Роман простягнув долоню, де лежав тоненький срібний браслет Ніки.
- Так, мабуть, вчора, коли я гладила Чаруся, він відчепився.
- Отже, ви вчора бачились з Чарусем?
- Так. Випадково. Він врятував мене. А потім провів додому.
- А потім прийшов до мене і тривожним скавулінням розбудив. І привів мене сюди, прямо до твоїх двері, які були злегка відчинені. Тому я увійшов. Заглянув у спальню і побачив, що ти спокійно спиш. То ж вирішив дочекатись, поки ти встанеш.
- Але ж вчора він мене провів лише до під’їзду!
- Мабуть, запам’ятав твій запах і привів мене сюди.
- Але ж в тебе була перша шлюбна ніч…
- Не було…
- Чому? Ой, вибач! Це не моя справа.
- Я не зміг! – Роман показав безіменний палець правої руки. – Я не зміг на ній одружитись. Я прокинувся цього ранку і зрозумів, що не зможу жити з некоханою. З самого дитинства всі казали, що ми одружимось, бо любими бавитись разом, коли були малі. Вона мені подобалась, але з віком ми ставали зовсім різними. Мені подобалось одне, а їй зовсім інше. Тоді в скелях я готував для неї романтичне побачення. А коли зателефонував і сказав, що чекаю її, вона відповіла, що нічого гіршого я придумати не міг. І не прийшла. Пішла з друзями до нічного клубу.
Цього ранку я розумів, що ображу її, але вирішив, що далі буде ще гірше. Я купив величезний букет квітів і поїхав до неї, щоб сказати їй, що не зможу одружитись. Я так боявся її сліз та розпачу. А вона лише попросила віддати мені путівку до Хорватії. І сьогодні поїде туди зі своїм другом, який, за її словами, давно їй подобався. Звісно, що моя родина була шокована таким рішенням, та все ж всі поставились до цього з розумінням… А я збирався якось розшукати тебе… І тут мені допоміг Чарусь.
- Він був тоді вночі біля скель.
- Так. Я в цей день не дуже добре почувався і не прослідкував за ним. Весь день провів у своїй кімнаті в будинку батьків. Але чому ти там була так пізно? Це ж небезпечно! Та й минулого разу в грозу, невже ти така безстрашна? Адже тоді в скелях міг бути не я, а якийсь бандит.
- Схоже, що цього разу він таки був там. Якби не Чарусь…
- Жах! Чарусь відчуває де потрібна його допомога. Більше ніколи в житті не відпущу тебе саму гуляти! Звісно, якщо ти дозволиш бути поряд з тобою…
- При умові…
- І якій же?
- Якщо ти вже нарешті дозволиш спробувати цих млинців.
- О! Звичайно! Іноді я люблю покуховарити. А сьогодні це зробив, щоб не нудьгувати. Ти так довго спала.
- Якби я тільки знала, який сюрприз мене чекатиме на кухні, то прокинулася б раніше!
- Ти про млинці?
- І про млинці також…
За цей день Ніка зробила лише один дзвінок. Вона зателефонувала до Станіслава і попросила звільнити її. А ще сказала, що не може більше з ним зустрічатись.
- Я чекав цього вже давно. Відчував, що справа не у втомі, але ж… Та нестрашно переживу. От тільки де мені знайти таку відповідальну помічницю тепер? – В цей момент Ніці здалось, що вона для Стаса важливіша, як помічниця, а ніж, як його дівчина. І від цього на душі ставало ще легше.
Роман повіз її за місто. До себе в будиночок, що височів на пагорбі. Він знаходився по той бік скель. І вікна його спальні виходили на дикий пляж. Невеликий, але дуже красивий двоповерховий будинок. Єдине чого тут не вистачало – вмілої жіночої руки, яка зможе додати тут трішки затишку. Ніка з Романом сиділи за столиком на балконі і милувались заходом сонця над морем. Вони пили шампанське та їли фрукти. Поруч з ними був вірний пес – Чарусь. Сьогодні Ніка забула про всі негаразди. Вона дивилась у очі Романа і бачила там все своє життя. Вона знову пригадала, як їй затишно бути в його обіймах, які ніжні його руки і солодкі вуста. Він обіцяв, що тепер ніколи на залишить її саму, а щодня робитиме її щасливою. Раптом у Ніки почувся сигнал телефона.
- Це мама! Мушу відповісти, бо хвилюватиметься.
- Добре, але недовго, бо я сумуватиму! - Попросив Роман.
- Обіцяю швиденько! – Сказала Ніка і вийшла у кімнату.
- Ніко, донечко, як у тебе справи? – Почула Ніка рідний голос.
- Мамо, в мене все прекрасно.
- Просто мені недавно зателефонувала Ліна, ну та дівчина, що колись приїжджала до нас із тобою… Та от вона сказала, що в тебе щось негаразд з твоїм хлопцем чи що?
- Мамо у мене найкращий у світі хлопець. І у нас з ним все прекрасно! Скоро я вас із ним познайомлю!
- Його Станіслав звати?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка про любов, Ларія Ковальська», після закриття браузера.