Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

    Раптом Ніка вловила ледь чутний звук, який долинав з-за темних шпарин в глибині печери. Ніка  зосередилася. Її очі звикали до темряви, і вона побачила якийсь рух у закутку печери. Хтось, чи щось, приховувалося в тіні. Можливо, це була просто ілюзія, але щось їй підказувало, що це може бути небезпечно. Ніка постояла кілька секунд, а потім зробила крок назад, її серце билося так, ніби хотіло вирватися з грудей. Раптом темна постать визирнула з-за каменів, і страх ще більше охопив Ніку. Вона вже чітко побачила силует чоловіка. Він стояв за метрів десять, спостерігаючи за нею. Погляд його був холодним і пильним, а у його руках щось блищало, і дівчина зрозуміла, що це був ніж. Ніка відчула, як її шкіру пройняло морозом. Вона була сама і розуміла, що кожна секунда могла стати вирішальною. Мовчки, зібравши всю свою волю, вона почала повільно ступати назад. Дівчина знала, що сама не зможе протистояти йому, тому вибір був очевидний — втекти. Вона не мала часу на роздуми. Різко обернувшись, вона побігла вниз. Вона бігла, а серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. Вона озирнулася і знову  побачила темну постать. Знову побігла, її ноги неначе важчали з кожним кроком. Вона майже досягла берега, але зачепилась за камінь у траві і впала. Відчула біль у коліні, але швидко підвелась і побігла далі. Та її переслідувач був зовсім близько. Ще кілька мить і він схопить її… Сили покидали Ніку. І ось коли здавалось, що немає вже сил тікати, і серце готове зупинитись від напруги, раптом почувся гучний гавкіт.

    Ніка озирнулась і відразу впізнала величезного собаку, який вийшов з-за скель, немов з'явившись нізвідки. Його чорне хутро блищало в місячному світлі, а очі палали рішучістю. Він став між дівчиною та темною постаттю, і той, хто наближався, зупинився. Собака голосно гарчав, ставши на захист дівчини. В його погляді була відвага, а гарчання ставало дедалі гучнішим. І ось, як тільки темна постать наблизилася ще на кілька кроків, пес різко кинувся вперед і знову загарчав, вишкіривши зуби. Він загарчав так, що все навколо стихло. Чоловік здивовано спинився. Собака не припиняв гавкати, погрожуючи зубами, готовий на будь-які дії, щоб захистити Ніку. Незнайома постать зробила кілька кроків назад, а потім розвернулася й почала повільно відступати, зрозумівши, що в такому поєдинку у нього немає шансів.

     Ніка, весь час спостерігаючи за сценою, зрозуміла, що небезпека відступила, хоча її серце все ще билося сильно. Собака залишився поруч, уважно стежачи за скелями, ніби хотів впевнитись, що небезпека більше не загрожує. Дівчина обережно підійшла до нього, і він повернувся до неї, дивлячись на неї з якимось особливим поглядом — як на давнього друга.

      "Ти врятував мене", — прошепотіла вона, погладжуючи його по голові. Пес негайно відповів, весело махнувши хвостом.

     Вони стояли там ще кілька хвилин. Ніка більше не боялася. Небо було спокійним, а море тихо шепотіло своїм ритмом. Ніка повільно йшла вздовж узбережжя у бік міста.  Пес йшов поруч, як вірний супутник, готовий захистити і супроводжувати її. Місто вдалині світилось неоновими вогнями і було чудовим орієнтиром. Місто спало. На вулицях в цю пору можуть лише сновигати типи, схожі на того, що був у скелях. Але тепер Ніка не боялась – з нею був охоронець Чарусь.

      Ніка прокинулась, коли сонце вже було високо в небі. Вона приємно потягнулась і враз спохмурніла. Понеділок – треба вже давно бути на роботі, а вона спить. Спочатку пригадалось, що Стас щось говорив про поїздку за кордон, що потрібно закінчити якісь справи. Так, вона не відмінила поїздку, адже немає сенсу лишатись тут – її коханий теж звідси поїде. Тільки не з нею, а зі своєю дружиною. Він вчора одружився і мріяти про нього вже не можна – він чужий! Раптом Ніка відчула біль у коліні. Вона підвелась з ліжка і поглянула на місце, де боліло. Там була суха кров. Ніка пригадала події минулої ночі. Все було так нереально, що нагадувало жахливий сон. Але рана на коліні була справжня. Вчора, Ніка дуже налякана повернулась додому, швидко прийняла душ і лягла спати. Вона не надала особливої уваги рані, а сьогодні побачила, що її потрібно обробити. Дівчина пригадала, що її врятував Чарусь – пес її коханого. Хтозна, де б вона була зараз аби не собака. Недивно, що він там був сам, адже в його господаря в цю пору були справи куди важливіші. Та якби там не було, пес врятував її. Провів аж до дверей під’їзду, а коли вона відчинила двері, обернувся і побіг.

     Ніка відчинила вікно – з моря долинали крики чайок. День обіцяє бути спекотним. На пляжі, мабуть, знову буде багатолюдно. Але вона туди сьогодні не піде. Потрібно одягатись і йти на роботу, щоб допомогти Стасу. Ніка обернулась від вікна і до неї донісся приємний запах з кухні. Пахнуло якимись млинцями. Схожий запах вона чула колись в дитинстві. Невже мама приїхала? Але ж у неї навіть ключів немає? Можливо, Стас дав їй? Тільки вони незнайомі. Сам же Стас млинців не спече, бо його єдиним кулінарним вмінням було приготування кави. Та й це не завжди вдавалося. Ніка одягнула халат і рушила на кухню. Щойно вона відчинила двері в коридор, як на зустріч їй вибіг Чарусь.

- Хіба ж ти вчора прийшов сюди зі мною? Ні, я точно пам’ятаю, як ти побіг, а я закрила двері у під’їзд. – Ніка погладила собаку, бо тепер він був для неї другом і рятівником, та ніяк не могла зрозуміти що він тут робить зараз. Пес же побіг на кухню, почуваючись, як удома. Ніка пішла за ним, ще більше відчуваючи приємний запах млинців. А щойно ступила на поріг, мало не втратила свідомість.

- Привіт. – На кухні на столі стояла тарілка з акуратно складеними свіженькими млинцями. А за столом сидів той, про кого вона вже мала не мріяти – її Незнайомець. – Я тут без дозволу, але сподіваюсь ти не проти…