Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

***Денис***
   Цього суботнього вечора мені потрібно було багато про що подумати. Поцілунок Рити дезорієнтував. Він призвів до якихось змін всередині мене. З цієї причини я запропонував Боді вирушити в бар.
  Як на мене, за келихом міцного напою набагато легше розповідати про дивні відчуття, які поселилися в моїй душі з появою Рити. Ми з нею знайомі декілька днів, а я вже не можу викинути її з голови. Такого зі мною ще не було.
   Звісно, я ще той поціновувач жіночої вроди, та й людиною схильною до серйозних стосунків, мене точно не назвеш. Однак поруч з цією дівчиною зі мною починало коїтись щось дивне. Не було звичного бажання закохати й покинути, неначе непотрібну річ. Навпаки,  мені хотілося захистити її. Не просто захистити, а закрити від усього світу.  Проте я боявся скривдити це миле руде кошеня. Боявся зробити їй боляче, оскільки знав себе як ніхто інший.
   Мені не потрібні стосунки. Не хочу пов'язувати себе з кимось, залежати від когось. Мене повністю влаштовує вільне життя без зобов'язань. То чому ж поруч з нею все інакше?
   — Ден! — Бодя дивився на мене не приховуючи роздратування. — Чому мовчиш? Може вже скажеш, що такого термінового трапилося, що обов'язково потрібен алкоголь?
   Я не відповів, а покликав жестом офіціанта. Коли до нас підійшов усміхнений хлопець та простягнув меню, я похитав головою. — Нам, будь ласка, пляшку віскі та м'ясну тарілку. — Мене не потрібно було переглядати меню, оскільки я з самого початку знав чого бажаю. Потрібно перезавантажити мозок, а для цього якнайкраще підійде хороший алкоголь.
   — Міг би проявити манери й бодай запитати чи хочу я бухати. — Постукуючи пальцями по столу, промовив друг. І не зрозуміло чи серйозно він говорив, чи лише жартував. Бодя завжди вмів чудово приховувати справжні емоції.
   Відкинувшись на спинку м'якої софи, я кинув на товариша пронизливий погляд. — Бодь, потрібна твоя порада. — На якийсь час я завис, намагаючись підібрати слова, щоб пояснити чого мені треба.  — Ти краще розумієшся в усій цій ванільній лобуді...
   Друг жестом зупинив мій заплутаний потік слів. — Те, що я не використовую дівчат у своїх корисливих цілях не робить мене гуру романтики. Побухати за компанію можу, але вчити самого Дена Гончарука як краще дарувати квіти та які цукерки купувати — принципово не буду. — Поки він говорив, його вираз обличчя поступово набував глузливого вигляду.
   — Оооо, ні! І як я тепер житиму без цієї інформації? — Я відверто потішався над жартом Боді.
   Тим часом повернувся офіціант із замовленням. Він поставив перед нами склянки та пляшку односолодового віскі. — М'ясна тарілка буде за п'ять хвилин. — Ввічливо пояснив і залишив нас в компанії міцного алкоголю.
   — Денчику, а ти бува не програш свій вирішив залити? — Пролунав новий жарт від мого друга.
   Я зиркнув на нього з-під лоба продовжуючи розливати міцний напій. — Вам з малою просто пощастило.
   Бодя нахилився вперед та підморгнув. — Я й забув, що ти був занадто зайнятий дечим...хм...деким. Сподіваюся, ти не скривдиш її. — Останнє він промовив без жодного натяку на веселощі.
   В декілька ковтків я осушив склянку. Віскі приємно обпікав горло й добряче зігрівав, змушуючи кров закипати у венах. — Ось про це я й хотів поговорити. Зі мною щось відбувається.
   Товариш прискіпливо поглянув на мене крізь склянку з брунатною рідиною. Не зводячи очей, замислено похитав нею. І врешті-решт, відповів. — Виявляється, ти не такий вже й безсердечний. — Не чекаючи що я скажу, він нарешті випив свій віскі.
   — Це ти до чого ведеш? — Щось всередині підказувало, що відповідь мені відома. Та вона була аж занадто фантастичною для моєї реальності.
   — Ти наливай і ми все детально обговоримо. — Схоже, Бодя піймав мій алко настрій.
   Просити двічі не потрібно. Я потягнувся за пляшкою і повторив ритуал. Щойно склянки були наповнені, до нас підійшов офіціант з м'ясною тарілкою. Вечір обіцяв бути хорошим. Принаймні, мені так здавалося.
   Я просто ще не знав до чого призведе наша відверта розмова вкупі з міцним алкоголем.