Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Все коли-небудь закінчується

   Вночі мене розбудив якийсь дивний шум. Спочатку я гадала, що це мені лише здалося. Однак, коли звук повторився, довелося все ж звернути увагу на вікно.
   Місячне сяйво, що вперто пробивалося крізь тьмяну шибку, впало на підлогу, даруючи своє сріблясте світло. А химерні тіні, які тягнулися від вікна, завмерли у чудернацьких позах. Загалом, нічого дивного чи пак незвичного я не помітила.
   "Напевно це лише гра розбурханої уяви" — Промайнула думка в голові. Я вирішила дослухатися до голосу розуму та не зважати на тривожні відчуття, які знайшли сховок всередині мене.
   Та тільки я зручно вмостилася на ліжку й заплющила очі — дивний звук повторився. І цього разу, мені точно не здалося. Я ясно чула як щось глухо вдарилося об шибку.
   Бажаючи перевірити що стало причиною звуків, я стрімко вислизнула з ліжка. Не одягаючи капці, посунула до вікна.
   Помітивши що, а точніше хто завадив моєму відпочинку, ледве стрималася від здивованого зойку. Довелося навіть затиснути рота долонею, щоб точно не перебудити сім'ю Гончаруків, які, безперечно, зараз солодко спали.
   Як виявилося, внизу стояв Ден. Хоча стояти в його випадку, було зовсім не доречним словом. Це більше нагадувало боротьбу із земним тяжінням. Поки що хлопцю вдавалося протистояти, але з огляду на те як він періодично хилився то вправо, то вліво — тяжіння мало всі шанси на перемогу.
   Помітивши мене, юнак почав по-дурному усміхатися та махати рукою, неначе запрошуючи до нього. Як людина твереза, я чудово розуміла, що лізти у вікно, яке знаходиться на другому поверсі — як мінімум дуже погана ідея. Проте потрібно було щось терміново вирішувати, оскільки Денис потягнувся ще за одним камінцем. А враховуючи його стан, існувала велика ймовірність, що він потрапить не в ту шибку. І це ще в кращому випадку. В гіршому — може розбити вікно.
   Отже, рішення прийнято. Я жестом наказала хлопцю залишатися на місці. І він, як мені здалося, зрозумів. Ба більше, викинув камінь на землю.
   Відвернувшись від вікна я заметушилася по кімнаті. Швидко натягнула на себе спортивні штани та кенгурушку й попрямувала до юнака.
   Поки спускалася сходами на перший поверх та крокувала до дверей, обмірковувала поведінку Дениса. Мало того, що він набрався як останній п'янчуга, так ще й мав нахабство розбудити мене. Навіщо це все? Яка мета?
   Занурена у власні думки я вийшла на подвір'я. Оскільки моя кімната знаходилася на другому поверсі з протилежного боку від головного входу, потрібно було обійти маєток. Отже, в мене ще залишалося трохи часу, щоб впорядкувати думки. Востаннє важко зітхнувши я пішла до Дена.
   Прохолодний подих вітру змусив несвідомо здригнутися. На мене раптово наринули спогади. Дуже неприємні спогади, якщо говорити відверто.
   Колись у дитинстві, я тікала з дому, щоб уникнути гніву дядька Степана. Самотня і налякана блукала темними вулицями в пошуках порятунку. Однак його не існувало. І зрештою я це зрозуміла й прийняла свою гірку долю. Не скажу, що від цього розуміння стало легше жити, але принаймні морально я стала сильнішою.
   — Ну і що це все означає? — Запитала, підходячи ближче до хлопця.
   — Нам потрібно поговорити. — На диво, язик Дена не заплітався і розмовляв він цілком нормально.
   — Це настільки терміново, що не можна було дочекатися ранку? І чому ти п'яний? Навіщо розбудив? — З мого рота посипався шквал питань.
   Юнак проігнорував моє бажання дізнатися правду. Натомість він уважно поглянув та промовив. — У мене є подарунок.
   — Якщо ти називаєш те, що добряче набульбенився подарунком, то мені він не подобається. — Я склала руки на грудях та високо підняла голову.
   Денис посміхнувся. — Кошеня, твій сарказм зараз не доречний. Зачекай, будь ласка, хвилинку.
   Упевнившись, що я залишаюся на місці, він посунув у невідомому для мене напрямку. Проводжаючи поглядом його спину, я помітила як хлопець підійшов до припаркованого авто та дістав щось із заднього пасажирського сидіння. Будо досить темно, тож розгледіти предмет в руках Дена не вдалося.
   Лише, коли він знову до мене наблизився, я змогла роздивитися подарунок. Як виявилося то була м'яка іграшка — руде кошеня. Враховуючи те, що молодик називав мене кошеням, презент був по-справжньому символічним.
   — Щойно побачив цього малюка, відразу про тебе згадав. — Пояснив Денис, передаючи до моїх рук іграшку. — Тобі подобається? — Запитав з надією в голосі.
   — Це дуже мило, дякую. — Я притиснула подарунок до грудей. — Якщо це все, то я піду...
   — Ні! Зажди. — В спробі зупинити, хлопець схопив мене за лікоть.
   А це мені геть не сподобалося. Перед очима миттю пролетіли видіння з минулого. Знову він... Дядько Степан...
   — Негайно відпусти! — Мій голос тремтів. І я впевнена, що не тільки він. Стривожене серце злякано затріпотіло, пригадавши зле обличчя співмешканця матері, що міг вдарити мене на п'яну голову. — Не смій ніколи так робити! — Я висмикнула руку та позадкувала.
   — Вибач... Не знаю що зі мною відбувається. Я божеволію коли ти поруч... — Спробував пояснити Денис  скорочуючи між нами дистанцію.
   — І це, на твій погляд, має мене заспокоїти? Дене, будь ласка, йди спати. Тобі потрібен відпочинок. — Хитаючи головою відказала я.
   — Чому? — Він пильно зазирнув у вічі. — Чому ти спочатку підпускаєш мене до себе, а потім відштовхуєш? Я ж подобаюся тобі.
   — Якщо ти маєш на увазі поцілунок, то він нічого не означав. Тієї миті мене переповнював адреналін і я не контролювала себе. Пробач, якщо це наштовхнуло тебе на хибні думки. — Моя інтонація була стриманою і дещо відчуженою. Не впевнена, що сказане стовідсоткова правда, але Денису цього знати не обов'язково. У нас все одно нічого не вийде, то навіщо обманювати себе нездійсненними мріями?
   — І часто ти цілуєшся з хлопцями під впливом адреналіну? — Незадоволено запитав юнак, скрививши обличчя.
   — Я не збираюся відповідати на дурні питання. До того ж це тебе не стосується. — Я високо підняла підборіддя, даючи зрозуміти, що в мої плани не входить оправдовування перед мало знайомим молодиком.
  Закинувши голову назад,  Ден знервовано занурив пальці у волосся та провів по ньому долонею. — Фак! — Голосно вилаявся.
   — Серйозно, йди спати! — Промовила я на підвищених тонах.
   — Від тебе це було не очікувано. Як можна грати на почуттях інших людей?! — Хлопець швидко наблизився, скоротивши дистанцію між нашими обличчями до міліметрів.
   Мені б піти, але ж ні. Як вкопана я застигла на місці, не в змозі поворухнутися. Чи це впертість, чи, можливо, щось інше достеменно не відомо.
   — І це мені каже Денис Гончарук, що розбив десятки дівочих сердець?! — Не втрималася від в'їдливого запитання, не зводячи погляду з блакитних очей. — Тебе ж ніколи не хвилювали почуття інших людей. Отже, навіть не думай ними прикриватися.
   — З тобою якось не так... Мені важко пояснити, але такого зі мною ще ніколи не було. — Дещо хрипло відповів він, обережно обіймаючи за талію. — Невже не відчуваєш? — Ден нахилився до мого вуха, обпікаючи його своїм гарячим подихом.
   Мені зараз потрібна була вся сила волі, щоб не зірватися та не поцілувати юнака ще раз. Саме тому, я до болю закусила щоку. Не скажу, що це дуже допомогло, але принаймні бажання відчути його вуста на своїх зменшилося.
   Коли я заговорила, мій голос випромінював холод. Не було навіть жодного натяку на потяг, який я відчувала до цього самовпевненого мажора.  — Той поцілунок нічого не значив для мене. Ні тобі, ні мені не потрібні стосунки й це факт. Тож пропоную повернутися до того, що було між нами перед поцілунком.
   — Гаразд. — Одне-єдине слово злетіло з його губ. Рука, що обіймала мою талію, повільно відпустила.
   — Пробач... — Я обернулася та квапливо закрокувала до будинку, все ще притискаючи до себе руде кошеня.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍