Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Ох, від його лестощів розтанули б навіть льодовики Кріоландії. Раптом наступна думка змусила її скривитися.

— Зачекай. Це було прямо перед моїм вступом на гвардію, — пригадала вона. — У перший день ти на очах у всієї групи ледь не буквально змішував мене з багнюкою. Щось не збігається, не думаєш?

Нейт стенув плечима, відвівши очі з невинним виразом.

— Я тримав на тебе образу.

Оце він заявив. А хіба не мало б бути навпаки?

— Ти на мене?

— Так. — Він кивнув, глянувши з такою гримасою, наче це очевидно. — Ти не прийняла вибачення за канал, послала мене, коли я запропонував тобі куртку. Дивилася, як на останнього покидька. І після цього всього мій дядько просив, щоб я чи не прислужував тобі в перші дні навчання. Звісно, мені було неприємно.

Аліса справді робила це, але своєї провини ніде не вбачала.

— Ти міг сказати мені. Нормально вибачитися за свою поведінку.

— Міг, але не міг. Та й хіба ти б вислухала? — Він нахилив голову набік і повів: — Не роби вигляд, ніби сама не така. За поцілунок я так і не отримав пояснення.

Хороша провокація, але вона не поведеться.

— А що я маю пояснювати? Мене примусили зробити те, за що буде соромно. Я й зробила.

— Перше, що спало на думку. Зазвичай коли на людей накладають таке заклинання, вони криво співають, незграбно танцюють чи зображують тварин, але аж ніяк не згадують про поцілунки з тим, кого поруч і близько не було. Зізнайся, я тобі подобаюся.

Їхня розмова все більше нагадувала суперечку, але Аліса не відчувала жодного дискомфорту. Її м’язи ледь не тремтіли від вогню, що так і волів вирватися зсередини, а погляд приклеївся до очей, кольору пролісків, ніби все інше довкола зникло.

— Яка зухвалість! — Вона підняла підборіддя й, опустивши стакан, підійшла на крок ближче та стишила голос до шепоту: — Так, подобаєшся. Кому ти взагалі можеш не подобатися? Ти ж, трясця, ідеальний, коли не намагаєшся ставити гвардію вище за себе.

Усмішка на його обличчі й не збиралася зникати, як він поставив стаканчик на стіл і, повернувши погляд на неї, так само пошепки повторив її запитання:

— І коли ти зрозуміла, що я тобі подобаюся?

— Зараз! — Аліса не хотіла й уявляти, з яким смішним виразом вона з ним сварилася, бо її усмішка теж не згасала, хоч як вона не намагалася грати образу. — Хоча, найімовірніше, коли ти дістав мене з каналу після посвяти. Гідний вчинок, як на гівнюка-наставника.

Він гмикнув, уважно її слухаючи.

— Точно не через мокру сорочку?

Від цієї шпильки вона втратила дар мови.

— Алісо! — раптом покликала Марія. — Довго ще будете теревенити? Тут аукціон зараз почнеться.

Аукціон на вечірці?

Ніби відчувши її сум’яття, Люсі пояснила:

— Його Доріан влаштовує.

Почувши ім’я того гада, Аліса втратила бажання туди йди, але все ж кидати друзів нечемно. Повернувшись до Нейта, вона запитала:

— Ти йдеш?

— З тобою до твоїх друзів? — Від несподіванки він злегка скривився, але за мить, беручи стаканчик, впевнено сказав: — Звісно.

І вони вдвох вирушили до багаття.

— О, поповнення, — кинув Доріан, і не намагаючись вдати радість, коли їх побачив.

Нейт стримався щось йому відповідати й просто сів на колоду поруч з Алісою.

— Як ви тут? — запитала вона, окинувши очима Марію, Люсі та Генрі. Джейн з Радеєм йти на аукціон не збиралися.

— Марія вже п’яна, — сказав Генрі. — Я на півдорозі, а Люсі й не бралася.

— Я не п’яна! — заперечила вона, водночас трохи похитуючись. — Просто розслаблена.

Аліса злегка всміхнулася, ні на краплинку не здивована. Нейт тим часом, слідкуючи за діями Доріана, промовив:

— То що там за аукціон?

— Та. — Генрі махнув рукою. — Гучна назва. Вони просто захотіли продати один лот. Кажуть, особливий. А в тебе гроші є?

— Звісно, є, — відповіла йому Марія, повільно повернувшись. — Він багатший за твого тата.

Нейт приснув тихим сміхом. Аліса його підтримала, хоч і відчувала слабкий сором.

— Я мав на увазі зараз, — пояснював Генрі, як звично, активно жестикулюючи руками. — Якби ти пила повільніше, могла б це зрозуміти. Але ж треба було колишнього побачити…

— Браяна? — запитала Аліса.

— Ні, то був інший, — відповів Генрі.

Марія ж мовчки та з нахмуреною гримасою похилилася вниз, схрестивши руки на колінах і поклавши голову на них. Її очі бездумно втупилися у танцюючі вогники великого багаття.

Поки Доріан продовжував чекати на когось, незнайомий заклинач рослин заграв на гітарі енергійну пісню. Студенти одразу ж впізнали її й за мить довкола зчинився такий галас, що, мабуть, він долинав і до гуртожитку. Усі гуртом почали підспівувати. Усі, крім Аліси. Вона не знала жодної популярної музики, за винятком циркового супроводу, і це не могло не засмучувати. Розуміння, скільки насправді моментів безповоротно втекло, поки вона виступала під куполом, було достатньо болючим, щоб на ньому не зациклюватися. Її друзі співали, веселилися, навіть Нейт приєднався до них, а Аліса могла лише похитувати головою в такт, натягнувши усмішку.