Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Габріїл зробив крок назад, ніби даючи йому простір для осмислення сказаного.

— Ти ж відчув це, коли Амелія померла. Відчув цей тріск, цей розкол. Лікарі думали, що можуть контролювати тебе, але навіть вони не здатні заперечити правду. Ти — не єдиний. Ти — всього лиш уламок.

Габріель закрив очі, його свідомість заполонили уривки спогадів, сум'яття, хаос. Його серце калатало в грудях, мов спіймана в пастку пташка.

Габріїл схилився до нього, нахиляючись зовсім близько, і прошепотів:

— А що, як я скажу тобі, що цей уламок... можна знову зібрати докупи?

Момент, коли тінь огорнула їх, був настільки швидким і неочікуваним, що навіть найтонша частка свідомості, яку зберігали Габріель та Габріїл, не встигала відреагувати на те, що відбувалося. Сапфір, наче прив'язаний невидимими ланцюгами до того місця, де ще секунду тому стояв Габріїл, з усіх сил намагався вирватися. Протяжний, немов з самого серця викрикуваний, його крик розривав тишу, наповнюючи повітря розгубленістю і відчаєм.

— Не можна! — в його голосі відлунював страх, який неможливо приховати. Він здригався від того, як темні, поглинальні сутності оповивали постаті перед ним, повільно закручуючи їх у смертельному танку, не залишаючи шансу на порятунок. Вже зараз він відчував — це більше, ніж просто зустріч двох. Це було поєднання двох світанків, це було те, чого не можна було допустити.

Габріель, однак, був іншим. Його очі, сповнені гніву і рішучості, вже не реагували на прохання, крики Сапфіра. Вони були змінені — відображенням нестримного потоку енергії, що проникала через кожну жилку його тіла. Його рука розцвітала, пальці стиснуті в кулак, але з кожним рухом із нього виривалися лише слова, які звучали як магія, закляття, чи то крик самотньої душі.

— Я зроблю це, — його голос був тихий, але впертий, — я зроблю це, Сапфір, попри все.

Тінь, що виросла з нічого, поглинула його, немов ріка, що поглинає все на своєму шляху. Ставши непроникною стіною, вона охопила їх обох. Вона крутиться, як спіраль часу, і здається, що ось-ось розірве саму тканину їх існування, змушуючи стати єдиним цілим. Але в самому центрі цього хаосу, за межами того, що бувало раніше, вони почали помічати, що знову виникає з'єднання. Не тілесне — на це вони були не здатні. Це було з'єднання на глибшому рівні, через волю, через темну магію, що жила в їхніх душах.

— Ти не можеш це допустити! — голос Сапфіра звучав як суд, що оголошує вирок. Але він не міг витримати цю боротьбу, тому що самі сили, які вивільнялись, створювали нову реальність.

Габріель, прикутий і нічим не здатний змінити свій стан, з останніми силами перевів погляд на Сапфіра, кожне слово, яке він вимовляв, було вже немов би завдано пораненням. "Я повернуся", — це була обіцянка, яку він не міг утримати від самого себе, навіть розуміючи, що це не його воля вже диктує події. І, піднявши руку, його тіло вбирало темряву, тілу здавалося, що його відривають від життя, коли він розчинявся в нічній пустоті.

Відразу після цього — тиша. Сапфір, мовби окам'янілий, стояв в порожньому місці, де ще кілька мить тому він відчував присутність двох. Відчуття було ніби його світ перевернувся, і тепер він існував лише в порожнечі, у відчутті неминучості. Лише через секунди він помітив, що постать з'явилася в повітрі. Це був якийсь... монументальний вирок для нього, хоча він не міг зрозуміти, хто це, і чи це взагалі був хтось із тих, кого він колись знав.

Усередині цього спалаху, серед імли, що огортала все довкола, висіла постать — її сині очі проникали до самого серця, холодні, мов злісні крижані вітри з іншого світу, вони неслися крізь все, що колись могло бути важливим. Холод і байдужість. Тепер для Сапфіра це стало новою реальністю.

— Возродження істинного неминуче.

Сапфір стиснув зуби, намагаючись стримати сльози. Ці слова точилися, як ніж в серце. Він опустив погляд, але потім знову підняв його на нову постать, яка стояла перед ним у жахливому спокої.

Тепер стало зрозуміло: те, що вони зробили — це було більше, ніж просто злиття, це було зцілення... І тепер, коли кожен з них став частиною єдиного, розкол вже не мав сили.