Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 32: Епоха відродження тіней

Синювате світло люмінесцентних ламп холодно заливало просторий кабінет, створюючи різкі тіні на гладкій поверхні столу та на обличчях тих, хто перебував у кімнаті. Карла Вайсс, головна лікарка відділення експериментальної медицини, нервово бродила від стіни до стіни, її підбори глухо стукали по стерильній підлозі. Її тонкі пальці стискали край білого халата, ніби намагаючись утримати розсипані думки в голові.

Вона раз у раз поглядала на настінний годинник, слухаючи, як кожен удар секундної стрілки відлунює у її скронях. Очікування здавалося нестерпним.

Двері відчинилися з тріском, і до кімнати, ледве переводячи подих, влетів Лукас Браун. Його щоки горіли, а темне волосся хаотично спадало на лоба.

— Нуууу... — протягнула Карла, схрещуючи руки на грудях і зводячи одну брову.

Лукас почав тараторити, ковтаючи слова:

— Показники все ще нестабільні. Щось відбувається. Ми... ми втратили контроль! Його життєві параметри виходять за всі межі. Біохімічні процеси змінилися—швидкість метаболізму зросла вдвічі, електрична активність мозку зашкалює!

Карла різко повернулася до нього.

— Де Гарольд?

Наче у відповідь на її запитання, двері знову прочинилися, і в приміщення увійшов високий чоловік із посрібленим волоссям. Гарольд Вайсс, її батько, неквапливо зупинився біля столу, зітхнув важко, як людина, що несе на плечах надто багато тягаря, і повільно опустився в крісло.

— Ну, Гарольде, що ми будемо робити? — її голос, хоча й стриманий, видавав напругу, що роїлася всередині.

Він затримав погляд на своїй дочці, довго й пильно, немов оцінюючи її власні думки. Потім знову зітхнув і заговорив низьким, уривчастим голосом:

— Ми достатньо довгий час утримували його. Це мало рано чи пізно статися. Тепер залишається лише одне: підготуватися до закриття експерименту. Він невдалий.

— Але ж... — почала було Карла, але батько підняв руку, змушуючи її замовкнути.

— Ми зробили все, що могли, — продовжив він, глухо. — Та схоже, наших знань недостатньо, щоб остаточно змінити хвору людину. Габріель от-от повернеться. І це вже не буде той Габріель, якого ми так ретельно та сумлінно створювали.

Карла стиснула губи.

— Це все твоя психіатр, — голос Гарольда став жорсткішим. — Вона прискорила процес. Втручання в психіку мало бути контрольованим, а вона... вона розхитала його особистість ще більше.

Жінка опустила голову, немов би відчуваючи провину, якої не могла заперечити.

— Жаль це визнавати, але ми повторили ту ж помилку, що й сімнадцять років тому, — Гарольд потер перенісся і підвівся. — Ми мусимо повідомити юній Мелісі Браун, що сталося.

Настала важка тиша. Карла знала, що тепер їм залишалося лише чекати. Чекати, поки двері цього відділення відчиняться востаннє і на порозі з'явиться той, кого вони більше не могли контролювати.

І цього разу він буде іншим.

***

Спочатку був біль. Він пронизав Габріеля, немов тисячі розпечених голок, що одночасно врізалися в його тіло, у його нерви, у саму суть його існування. А потім — вибух.

Все розлетілося на уламки: його спогади, його страхи, його найпотаємніші думки. Вихор емоцій закрутив його у шаленому танці, тягнучи вниз, у безодню, де не було ані часу, ані простору, ані самого себе. Він був усюди й ніде водночас. Його душа змішувалася з чужою, їхні голоси, наче злиті в один акорд, пронизували тканину реальності.

Здавалося, що цей хаос ніколи не закінчиться. Його думки, його "я" змінювалися, розсипалися, зливалися з іншим, і він не міг розрізнити, де починається Габріель і де закінчується Габрііл.

А потім все стихло.

Хаос згас, наче шторм, що вичерпав свою лють. Темрява стиснулася, відступаючи, залишаючи після себе дивну, моторошну тишу.

Перед ним — двоє заплаканих очей. Блакитні, налякані, майже дитячі. Сапфір.

Його губи ворушилися, він кликав його, благаючи. Але Габріель не міг відповісти. Темрява затягувала його назад, поглинаючи, вириваючи останні уламки свідомості.

Глухий писк пронизав простір. Далекі голоси змішувалися, ледь розбірливі, тьмяні, віддалені.

Його тіло було важким, як свинцева оболонка, а шкіра — холодною, ніби він провів століття у крижаній пустелі. Щось вологе торкалося його тіла, слизьке, моторошне.

Габріель здригнувся і розплющив очі.

Білі стіни. Слабке мерехтіння ламп. Запах антисептиків.

Він лежав на ліжку в лікарняній палаті.

Темно-зелений халат санітара маячив перед його поглядом. Чоловік стояв з мокрою губкою в руці, яку досі стискав, а його погляд відображав подив і легкий переляк.

Габріель повільно перевів очі на свою руку, вкриту краплями води. То були лише дотики холодної губки. Не темрява. Не безодня.

Санітар, усвідомивши, що пацієнт прокинувся, зірвався з місця і гучно покликав когось. Його голос був гучний, різкий, наче удари молота по металу.

Габріель скривився і заплющив очі, намагаючись сховатися від шуму. Йому хотілося тиші. Хотілося, щоб це все було сном. Але відчуття вологої шкіри, стерильного повітря і легкого головного болю безпомилково натякали: це реальність.

І вона лякала його більше, ніж темрява.

Двері палати розчинилися з різким скрипом, що видався Габріелю надто гучним у стерильній, заглушеній тиші. Всередину влетіла група лікарів і медперсоналу – мовчазний потік людей у білих і блакитних халатах, рухи яких були точними та відпрацьованими до автоматизму. Вони діяли злагоджено, немов годинниковий механізм, який хтось увімкнув у потрібний момент.

Електроди, що пронизували його шкіру десятками тонких дротів, один за одним зникали, залишаючи по собі лише липкі сліди та відчуття звільнення. Машини, що мерехтіли приглушеними вогниками, одну за одною вимикали, позбавляючи палату ритмічного гудіння, до якого він несвідомо встиг звикнути.

Серед цього мовчазного хаосу одне обличчя вирізнялося – Лукаса Брауна.

Його русяве волосся було скуйовджене, сорочка злегка зім'ята, а рухи нервові, ніби він не знав, куди подіти руки. Очі блищали надмірною стурбованістю, але губи залишалися міцно стиснутими, як у людини, що не наважується щось сказати. Його погляд раз у раз метушливо зупинявся на Габріелі, наче він чекав на знак, який пояснить, що відбувається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍