Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

***
   Весь наступний день я провела в компанії Мілани. Нашвидкуруч поснідавши ми вирушили до Дрім Тауну. Спочатку на нас чекав шопінг, а потім смачний перекус і розваги.
   Відверто кажучи, я не мала багато грошей, тож хотіла взагалі відмовитися від цієї поїздки. Однак нова подруга мене все-таки вмовила. Її аргументом було те, що згідно з ініціативою "Подаруй щасливе життя" я маю почувати себе як член родини. А для цього не слід хвилюватися за такі дурниці як гроші, оскільки тато Мілани Кирило Віталійович має достатньо фінансів, щоб проспонсорувати наш відпочинок.
   Звісно, я не збиралася користуватися добротою сім'ї, що мене так добре прийняла. Тому ввічливо відмовлялася, коли Мілана пропонувала купити занадто дороге вбрання чи аксесуар.
   Однак все хороше швидко закінчується. І наш вихідний теж добіг кінця.
   Ми повернулися додому близько дев'ятої години вечора. Втомлені, але дуже щасливі. Я поцілувала дівчину в щічку та подякувавши за чудовий день, пішла до своєї кімнати.
   Впавши на ліжко, заплющила очі від задоволення. Мої ноги гуділи, оскільки ми цілий день гуляли по торговому центру. Проте це не заважало мені радіти як дитині.   
   Насправді це так приємно, коли ти проводиш час саме так, як хочеш, а не так, як дозволяють фінанси. Без фанатизму й дурного марнотратства, звісно, але й без хвилювання, що не вистачить коштів до наступної стипендії.
   Солодко позіхнувши, я зрозуміла, що хочу спати. Завтра вже понеділок,  початок нового робочого тижня. Отже, привіт університет і прощайте вихідні, які справедливо зайняли пальму першості в моєму серденьку. Стільки всього трапилося за такий короткий проміжок часу...
   Подумки я знову прокрутила в голові нашу розмову з Денисом. Мабуть, всоте за сьогодні. З якоїсь причини я не можу не думати про цього хлопця.
   Мені прикро за ті слова, що наговорила йому. Однак якщо добре подумати, то я маю рацію. Ну що може між нами бути?
   Він — багатій, що не бажає серйозних стосунків та змінює дівчат як рукавички. А я не хочу бути однією з... Мені необхідно стати єдиною для людини, яку покохаю.
   Для мене були прикладом стосунки батьків. Тато й мама кохали одне одного до нестями. Я це бачила на власні очі... Ба більше, відчувала та купалася в променях їх любові. Впевнена, що якби тато не помер, наша сім'я залишилися б найщасливішою в усьому світі сім'єю...
   Гіркота від втрати найрідніших людей заблищала на моїх щоках вологими доріжками від сліз. А це я ще не знала, що чекає на мене в найближчому майбутньому. Кажуть, що багато щастя не буває. Отож, і для мене доля приберегла нову партію болю.