Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

Нік усміхнувся.

— Гаразд. Тоді я вирушаю до Спайдера. Одужуй. Нам ще треба довести справу до кінця.

Лаура ледь кивнула.

— Будь обережним, Вожаю.

Нік сховав перстень у кишеню і вийшов. У коридорі стояв комісар.

— Синьйор Шугай, Лаура розповіла нам все, - на неї напали невідомі, викрали її та катували на покинутій віллі у західній частині острова Лідо. До Вас у нас немає запитань, тому можете бути вільним. Ось ваш пістолет.

— Дякую, комісаре! На добраніч!

— Всього найкращого, синьйор Шугай!

Нік розвернувся і вийшов у теплу італійську ніч. Настав час знайти Спайдера.

Глава 3. 

Нік на водному таксі перетнув лагуну, вдивляючись у нічну панораму Венеції. Вогні історичних будівель відбивалися у темній воді, гондоли плавно гойдалися біля причалів, а під мостами зрідка майоріли тіні. Він майже не рухався, сидячи на кормі катеру, але кожен нерв його тіла був напружений. Місія наближалася до критичної точки. Таксі причалило до одного з вузьких переходів біля старовинного мосту. Нік вийшов, розрахувався з водієм і, не поспішаючи, змішався з пізніми перехожими.

Десь поруч мав бути підпільний клуб. Він звернув у вузький провулок, де віконниці старих будинків були щільно зачинені. Обійшовши будівлю, він зупинився перед ледь помітними дверима без жодних позначок.

Три швидкі удари. Пауза. Ще один.

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім двері ледь прочинилися, і в щілині з’явилося темне обличчя — татуйований юнак у балаклаві, яка закривала половину обличчя, залишаючи відкритими тільки очі, що дивилися холодним, але уважним, поглядом, як у бійця, що оцінює ворога.

— Мені потрібний Спайдер, - запитав Нік юнака.

— Вважай, що ти його вже знайшов. Що треба?

Нік мовчки простягнув йому перстень Лаури. Юнак кивнув і відчинив двері ширше.

— За мною.

Нік увійшов у темряву підпільного клубу і пішов темними коридорами, слідуючи за татуйованим юнаком. Повітря було густим, насиченим запахом дешевого тютюну, електроніки та кави. Вони увійшли до порожньої кімнати, освітленої лише мерехтінням десятків екранів. На кожному миготіли різні потоки даних: камери спостереження, кодові програми, фрагменти відео. Супутник Ніка, підійшовши до крісла перед робочим столом із великим монітором, сів на нього та різко обернувся :

— Якщо ти тут із цим перснем, значить, у тебе серйозні проблеми, - заговорив він низьким, монотонним голосом.

Нік поклав перстень на стіл.

— Мені потрібен доступ до сховища фільмів фестивалю. Треба відредагувати один фрагмент.

— Це не буде безкоштовно.

— Але ж ти винен Лаурі. Вважай, що тепер винен мені.

Спайдер кивнув, повернувся до моніторів і почав працювати. Він клацав по клавіатурі з неймовірною швидкістю, на екранах мерехтіли рядки коду.

— Сервер фестивалю захищений серйозною системою безпеки… Але нічого, я вже всередині.

На одному з екранів з’явилося меню сховища фільмів, що чекали на показ.

— Яку назву має ваш фільм? – запитав юнак.

Нік подивився на монітор – фільму «Україна у вогні» у переліку не було.

— Його тут немає.

— Як це? Це уся база, такого не може бути. Повір мені, я знаю про що кажу.

— Лаура казала, що фільм має з’явитися о дев’ятій, за дві години до показу.

— Чого ж ти тоді приперся серед ночі? Зараз тільки третя година… Їдь додому та приходь о дев’ятій.

— Ситуація складається так, що я не можу залишити тебе з цією інформацією на одинці, - сказав Нік, розстібуючи піджак так щоб Спайдеру було видно пістолет.

Юнак у відповідь лиш знизав плечима.

— Залишайся тут, якщо хочеш, - відповів Спайдер, вказуючи Ніку на маленький брудний диванчик у кутку кімнати. Але не заважай мені, маю купу справ.

Нік всю ніч не зімкнув очей, ворочаючись на короткій софі. Спайдер всю ніч просидів у темряві, вдивляючись у монітори та клацаючи по клавіатурі. Рівно о дев’ятій він знову зайшов на базу фільмів. У списку щойно завантажених файлів вже з’явилася назва румунською «Ukraina este in flăcări».

— Ось він, ваш фільм?

Нік стверджуючи кивнув.

Спайдер відкрив файл і швидко почав перемотувати відео. На екрані змінювалися кадри: бомбардування, зруйновані будинки, пожежі, заплакані обличчя людей… І ось він потрібний фрагмент : на екрані два чоловіка розмовляли між собою.

— Стоп! – скомандував Нік. А тепер повільніше.

Спайдер включив звичайне відтворення відео. З динаміків почулася мова чоловіків, які розмовляли французькою: «Ми отримали перевірені данні розвідки. Наша людина у ГРУ – прозвучало відоме Ніку ім’я – повідомляє…

— Стоп! – ще раз скомандував Нік. Це і є те, що нам треба прибрати. Видалиш так, щоб нічого не запідозрили?