Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

92
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 137
Перейти на сторінку:

Цього було достатньо, щоб Аліса прийняла рішення.

— Трясця, він за бар’єром, — промовив Нейт, зорієнтувавшись за звуком у лісі, коли вони обоє підвелися.

Аліса досі не знала, як це йому так добре вдається. Зусібіч їх оточували лише темні силуети дерев.

— Це де?

— На дев’яту, — сказав він і одразу додав: — Ліворуч.

— Гаразд.

Аліса почала бігти в тому напрямку, але, почувши поруч кроки Нейта, враз зупинилася.

— Куди? Ти лишаєшся.

— З чого б це? — Він насупився.

— Бо там Звір, а ти навіть неозброєний. — Вона не розуміла, чому Нейт взагалі запитував. Це ж очевидно. Навіщо йому дарма ризикувати? — Не обговорюється. Я піду сама.

Хвилювання в її голосі було складно приховати, та й вона не старалася.

— Дійсно думаєш, що я відпущу тебе туди одну? І я не беззбройний.

Сказавши це, він дістав з піхов по боках два гострі кинджали. З такими довгими клинками Звірові можна хіба що зуби почистити, поки він вже буде пережовувати його ноги. Аліса кілька секунд мовчки думала. На суперечки не вистачало часу, а пустити Нейта до Звіра вона ніяк не могла, бо страшенно боялася, що може його втратити. З жалем в очах, вона промовила:

— Вибач.

— О ні! — Він швидко здогадався, що вона задумала зробити. — Прив’яжеш мене знову до дерева, я тобі цього не забуду.

— Пробач, пробач, пробач, — повторювала Аліса, задкуючи.

— Ні, Алісо…

Нейт рушив до неї, але вмить земля під його ногами провалилася. Перед Алісою утворилася велика, кругла яма з гладенькими краями. Хлопець опинився на п’ять метрів нижче рівня землі. За розрахунками Аліси, самотужки він звідти не вибереться.

— Алісо, якого дідька?! Я ж на твоєму боці. Не смій мене тут лишати.

Вона підійшла до краю й, дивлячись на нього, з жалем вичавила з себе заспокійливу усмішку.

— Пробач, але ти ж сам попросив не дерево. Я повернуся й дістану тебе! Не хвилюйся.

— Алісо! — знову вигукнув він, але вона вже повернулася й почала стрімко віддалятися від нього.

Біжучи в напрямку криків Люка, Аліса відчула, як Нейт від безвиході вдарив кулаком стіну ями. На мить це змусило її заплющити очі, але вона швидко зібралася та за кілька секунд уже перетнула межу бар’єру.

— Люку, де ти? — голосно кричала Аліса, озираючись довкола та вдивляючись у темряву лісу.

Намагаючись не звертати увагу на страх, що наростав з кожною секундою тиші без відповіді, вона водночас слідкувала за землею під ногами. Нарешті за три хвилини бродіння до неї долинули відблиски рухів неподалік. Щось не надто велике, але й не мале, ворушило ногами землю.

Підбігши ближче, Аліса почула хриплий стогін, який одразу ж перейшов у кашель.

— Люк?

— Власною персоною, — прошипів парубок, перевернувшись на спину. Він тримався рукою за свій закривавлений бік, що прорізали кілька свіжих ліній. — Тут Звір. Вдарив. І втік. Я намагався…

Він, поранений і, до того ж, п’яний, ледве тримався у свідомості.

— Я зрозуміла, — кинула Аліса й, взявши свого наставника під руку з уцілілої сторони, заходилася піднімати його на ноги.

Він не пручався, але не було видно, щоб і допомагав. Велике, важке, загальмоване тіло. Шрами Аліси нагадали про себе, але вона намагалася ігнорувати біль.

— Невже не можна було знайти краще місце для куріння? — важко видихнула вона, напружуючи м’язи. — Хоч би на хвильку мізки ввімкнув.

— Та чи я знав, де той бар’єр?

Нарешті Аліса змогла підняти хлопця на ноги. Кожен рух супроводжувався його жалісливими стогонами. З усієї поверхні рани на боці повільно та безперервно точилася кров. Якби Аліса не боялася наткнутися на Звіра, вона б його перев’язала, але зараз головне — швидко повернутися за бар’єр.

— Ходімо до Академії. Треба сповільнити закляття, — говорила вона, намагаючись відволікти Люка від порізів, поки вони в непроглядній темряві тягнулися уявною стежкою між дерев.

— Ні… Він десь поруч. — прохрипів Люк. — Треба вбити. Я не хочу вмерти на останньому курсі. Батько мене приб’є, якщо не закінчу Академію.

Абсурдність його слів зараз більше сердила її, ніж розважала.

— Ти не помреш.

Тягнути Робіна під час занять здавалося набагато легше. Якби це зараз бачив Нейт, він би явно дав коментар тому, як невправно Аліса переносила пораненого. На мить вона пошкодувала, що лишила його там, у ямі, однак заспокоювала себе тим, що так правильно. Вони йшли далі, а Аліса все вслухалася в порожнечу. Звичайні звуки нічного лісу розбавляв химерний шум, але він був далеко, або це просто в голові вирувала її кров.

— Я сам можу йти, — сказав Люк і, прибравши свою руку з її плечей, поплентався вперед. — Ти краще слідкуй за тварюкою.

Вона здивовано дивилася, як він шкандибав до бар’єру, помітно зігнувши спину. Тоді Аліса побігла за ним, без упину озираючись довкола. Чи то тривога, чи то інші відчуття підказували їй, що Звір десь близько. Раптом Аліса побачила позаду них різкий рух.

1 ... 109 110 111 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"