Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Ти посміхаєшся кинути виклик королям? Чи розумієш, із ким ти говориш? Я не схилюся перед твоїми погрозами!

Левор також зробив крок уперед, але його тон був холоднішим і обережнішим:

— Ти хочеш знищити нас обох? Це сміливі слова, але чи не здається тобі, що це грає проти твоїх інтересів? Ти зробиш із себе ворога для двох королівств.

Еріон похитав головою, його голос був спокійним, але сповненим загрози:

— Я готовий бути вашим ворогом, якщо це означатиме мир для ваших народів. Знайте: якщо ви хоч раз знову піднімете зброю одне проти одного, я прийду і закінчу цю війну своїми руками.

Королі дивилися один на одного, а потім знову на Еріона. Їхні обличчя виражали ненависть, але водночас і розуміння. Кожен із них розумів, що зараз вони не зможуть протистояти силі Еріона, і тепер їхня ворожнеча мала поступитися перед новою загрозою.

— Ми укладемо мир, — зрештою сказав Левор, його голос ледь тремтів, але він намагався зберігати хитрість у тоні. — Але не заради твоїх погроз, а заради наших людей.

— Ти хочеш миру? Тоді нехай буде так, — додав Орфал, його голос був здавленим від люті. — Але це не означає, що ми забули, ким ти є.

Еріон зробив ще один крок уперед, його постава була непохитною.

— Забудете ви чи ні — не має значення. Але пам’ятайте, королі: ваша війна завершена. Якщо ви забудете про це, я вам нагадаю.

Із цими словами тіні почали знову змінюватися, і обидва королі зникли в темряві. Еріон залишився стояти посеред чорної порожнечі, знаючи, що він щойно зробив із себе ворога для двох королівств. Але, незважаючи на тягар, його серце залишалося спокійним — цього разу він зробив правильний вибір.

Еріон стояв у тиші, його дихання ще не встигло вирівнятися після попереднього випробування. Тіні навколо нього заворушилися, наче живі, обвиваючи його постать і стискаючи простір навколо. Все зникло: королі, їхні образи, навіть сама земля під ногами. Настала абсолютна темрява.

Він спробував зробити крок, але його тіло ніби зависло в невагомості. Ноги не відчували опори, руки не знаходили жодної точки, щоб за щось ухопитися. Він був у порожнечі, де не існувало нічого — ні світла, ні звуку, ні навіть відчуття власного тіла.

Раптом тишу прорізав голос Тінеріза. Він не був гучним, але лунав із кожного куточка цього нескінченного простору:

— Стань темрявою.

Еріон завмер. Його серце шалено калатало, але навіть це відчуття поступово зникло, ніби темрява поглинала не лише звук, а й саму його сутність. Він хотів відповісти, але не знайшов у собі сили. Слова застигли у нього в горлі.

Час, здається, зупинився. Спочатку йому здалося, що минуло лише кілька хвилин. Але ці хвилини розтяглися, перетворюючись на години. Еріон не бачив нічого, не чув нічого, не відчував нічого. Лише порожнеча, яка оточувала його з усіх боків, невидима і невідчутна.

Він намагався зберігати спокій. "Це частина випробування, лише ілюзія," повторював він собі. Але кожна мить у цій пустоті здавалася йому вічністю. Його думки почали розпливатися, сплутуючись між реальністю і страхами, які прокидалися в ньому. Він більше не міг сказати, скільки часу тут знаходиться. Години перетворилися на дні — принаймні так йому здавалося.

— Стань темрявою. — Голос Тінеріза знову прорізав тишу, але тепер звучав ближче, інтимніше, ніби говорив прямо у вухо.

Еріон здригнувся. Темрява, яка спершу здавалася зовнішнім простором, тепер проникала в нього. Йому почало здаватися, що він сам стає її частиною, що його тіло розчиняється, зливаючись із цією пустотою. Його розум кричав у паніці, але зовні не було жодного звуку.

— Хто я? — нарешті прошепотів він, не впевнений, чи його слова мали зміст у цій безодні.

Ніхто не відповів. Тільки відлуння його запитання загубилося у порожнечі. Йому здавалося, що його існування розчиняється, залишаючи лише саму сутність. Темрява не була ворожою, але й не була другом. Вона просто була.

І ось тоді, коли здавалось, що його розум остаточно зламається, Еріон почав розуміти. Його серце, що калатало раніше, тепер повільно затихало. Дихання, яке спершу було переривчастим, стало рівним. Він усвідомив, що не має сенсу боротися з темрявою.

Він і є темрява.

Темрява не ворог, вона не намагається поглинути його. Вона лише чекає, коли він прийме її. Еріон закрив очі, хоча це було безглуздо в цій абсолютній темряві, і дозволив собі розчинитися. Він перестав шукати себе в цьому просторі і просто став його частиною.

— Я розумію, — прошепотів він, і його слова не загубилися. Вони стали частиною темряви, як і він сам.

Еріон почав повільно відчувати своє тіло. Спочатку це було легке поколювання в кінчиках пальців, потім важкість у ногах, а згодом повернулося відчуття дихання і серцебиття. Темрява, яка оточувала його, почала змінюватися, набуваючи форми і кольору.

Він опинився на дорозі, залитій м’яким світлом заходу сонця. Навколо були дерева, що шелестіли на легкому вітрі, а під ногами хрумтіла гравійна доріжка. Поряд із ним рухалася повозка, навантажена ящиками і бочками. Кілька людей йшли обабіч, тримаючи зброю. Еріон швидко зрозумів, що сам він також був озброєний, а його роль у цій групі — охорона купецького каравану.