Читати книгу - "Архе"

мова не про те, і потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із полегшенням.

У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув: «можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма тикові з досвідом, сонце більше не разило. Значить, недарем но кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?

— То чому я так «їздила»? — спитала вона.

Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі нагадували риб’ячі.

— Ніхто сього не відає, — сказав Антон, зажурений і задивлений. — Це Загадка. Архе — се холодний вогонь… Ти це відчула, пра’? Зазвичай кажуть так: коли закрапуєшся, ти губиш нитку розповіді, а читати починаєш із того місця, яке першим покажеться на очі. Не сподобалося — шукаєш далі. Ви зрозуміли? — він покосився на Бубу, що з відкритим ротом, у цілковитій нерухомості витріщався на Антона.

Терезка кивнула, хоча думала зовсім про своє.

— Якщо ви виділи, як виглядає «плазма», можемо погомоніти й про «Архе 8», — продовжив Антон і знову зміряв поглядом нерухомого Бубу.

Терезка наморщилася.

— Котресь із твоїх дзеркал вже цим займалося. Ноон, блін, крапочки… Такий завал, шо здохнути. Даремно час гаяти.

Певне, тупенька я.

Антон задумався і посмикав бороду. Йому хотілось виправити враження від дзеркал. Йому хотілося (вона відчувала це) відновити у Терезці перше враження приєм ного і незазнайкуватого молодика, якому є що розказати.

— Ти давай все поволі. По реченню, — піддалася Терезка. — Так, шоби я зрозуміла. Окі докі?

Антон, ще поскубавши свою рослинність, розпочав із такого:

5

— Я зрозумів, що існує змова, — сказав він і на підтверд ження кивнув підборіддям.

Терезка кивнула й собі: можливо. Буба втягнув кутиком рота слину, що стікала по підборіддю.

— Наступне. Я зрозумів, якого роду це змова. Я назвав її змовою команд. Схоже, ті, хто регулюють еволюцію, вирішили покорити людину. Це, сказати би, змова самої еволюції проти людини. Бо, виявляється, все, що б людина не робила, вона робить по команді.

Терезка дала знак спинитися.

— Які ще, до біса, команди?

— Геометричні, — сказав Антон і насупив брови.

Терезчин регіт як обрізало. Сплило кілька назв: Лобачевський, «Сумнівання» (неопубл.). Риман, «Проникнення в неточковість» (неопубл.). Гаусс, «Введення в нелінійність» (неопубл.). Лжеевклід[16] і його «Антицентр». Теж неопубл. А ось черговий вар’ят, прошу познайомитися: Антон і його «Архе 8». Черговий неопубл.?

«Парафренік», — подумала Терезка і здригнулася.

Парафреніки анннігілісти, яких удосталь розплодилося на попелищі буму, були людьми небезпечними. У плані над цінних ідей вони дуже продуктивні, а їх спекуляції на ґрунті крапель і крапочок часто виявлялись заразними.

Вона піймала себе на тому, що її очі прижмурюються точ но так, як Антонові. «Архе таки міняє». Новий, примруже ний погляд сам покосився убік і зупинився на сумці. Терезку прохромила бридка підозра: поки вона була нав’ючена, Антон лазив досередини і знайшов папку з безцінними конспектами лекцій маестро Лобачевського, позичені у доцента Козлика.

«Отож, все стає на місця. Історія розвивалася так.

Божевільне падло Антон користається нагодою, поки я, бідненька, валяюся нав’ючена: зазирає до мого наплечника і на совість знайомиться з його вмістимим, по чому використовує побачене і заради неясних цілей тампонує мені звивини, — упевнилась вона, — підбирається ближче.

Тільки для чого? Молодитися? Якби ж то…». Терезка знов примружила око і уявила себе вороною. Перспектива помінялася. Вона угледіла цього фраєра у зовсім іншому світлі.

Фраєр, навіть гадки не маючи, що його розкушено, ніжився на останньому сонці й чіхрав щоки. «Он воно — обличчя справжньої змови!» — Терезка вчергове приди вилася до Антонової міни і в душі посміялася над своїми гіпотезами. Ніщо не веселило її так, як вигадування змов… і не тривожило так раптово, як їх підтвердження. Вона припала поглядом до Антонового профілю. У відповідь профіль замерехтів тисячею незаперечних подробиць доказів, які однозначно свідчили про змовницьку натуру його власника.

Швидко, аби її не розкусили, Терезка набрала подоби уважної, вдумливої дівчинки, — дівчинки, яка легко ніяковіє, дівчинки, яку легко загнати в кут, дівчинки, яка з’їсть п’ять кіло макаронів і бровою не поведе, — і вражено закліпала очима:

— Ах, геометричних?! — підіграла вона. «Бляха, що ж таке робиться?»

— Так, — Антон кивнув і зробився ще серйознішим. — Мені цікаво зараз, хто за цим стоїть. Я вже згадував про «АРХЕ 8»? Людей, які сприяли виникненню нафтизи нового буму?

— Дуже, м м м м, побіжно. Можеш розповісти більш докладно?

Антон кивнув, а Терезка краєчком всевидячого ока помітила, як розлізлося Бубине лице у зловтішній либі.

— Так от. Насправді весь бум довкола «плазми» був майстерно організований командою людей, які називають себе «АРХЕ 8»…

— Ти, певне, маєш на увазі «КЛАН АРХЕ»?

— Та ні, то були просто перші видці. За браком досвіду все наплутали. Поки, врешті, жаба не вдавила, — Антон махнув рукою. — Насправді ніякого Архе 8 і не існує, але є виразний процес, який очолюють певні особи. Річ у тім, що людство в образі окремих індивідів веде війну…

— Проти кого?!

— Проти геометрії, звісно. Евклід, Архімед, Декарт — це ж зрадники! Геометрія являлась їм, як Мефістофель Фаусту.

Вона пропонувала співпрацю. Задурманила казковими перспективами подвійного бачення, геометричного і текучого. Космічний Симбіоз. Ці видці знали, що пропозиція подвійного, кристалічного і некристалічного бачення — насправді підступ, однак вони знехтували цим фактом.

Вони хотіли величі, вже і зараз, а геометрія вимагала надто високу ціну. Зате більшість із них легко платила той оброк.

Античні товстолобики занапастили людство в обмін на пам’ять про себе. Всяке геометричне відкриття — це тор жество окремого самолюбивого егоїста, якого геометрія під купила незмірними багатствами душі. Розумієш?

— Красномовно. Але нашо? В сенсі, для чого геометрії підкупляти самолюбивих егоїстів? Якщо вона і так повсюди?

— Щоби живитися нашою увагою! Увага — її щоденний харч, її тіло і сила. Розумієш? Геометрія за природою паразит.

Раніше її так багато не було. Взагалі було всюди чисто від неї. Але століття за століттям, через своїх глашатаїв, геометрія впіймала всіх. Геометрія — це структура, схожа на вірус. Вона вмонтовується у людську свідомість, кристалізує її певним неприроднім чином. Так, що ми починаємо некеровано сприймати світ як певну відчуттєву матрицю, як обмежений набір шаблонів сприйняття. А ми за це живимо її своєю увагою. Раніше, за часів Великих Геомет ричних Відкриттів, ці порції