Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

Я ледве стримуюся, щоб не відвести погляд. Мене рятує лише те, що дівчинка раптом звертає увагу на свої лікті:

− Ойй… − вона швидко опускає їх зі столу.

Знайома з правилами етикету. Змалечку. Що ж за історія за плечима у Мертвої дівчинки?

− Колись дізнаєшся, − говорить вона.

Колись – це означає коли завгодно, тільки не сьогодні.

Після основної частини сніданку я йду збирати сумку для танців. Мертва дівчинка спостерігає за кожним моїм рухом, але, на диво, нічого не коментує. Лише коли я перевдяглася й почала заплітати «колосок», її терпіння уривається й вона питає:

− Коли вже ми підемо пити каву? – позад мене у дзеркалі з’являється її чорнява голова з величезними очима. 

Хіба привиди мають віддзеркалюватися? Якось це не за законами жанру. Хоча, здається, Каспер міг бачити себе у дзеркалі. Втім, не буду стверджувати, бо дуже давно дивилася цей мультик. Мабуть, варто переглянути. 

− Хто такий Каспер? – питає Мертва дівчинка. 

Вочевидь, вона жила у своїй Франції раніше, ніж настала доба кінематографу, бо все, що пов’язано з екранними героями – для неї суцільна порожнеча. Вчора я вмикала для нас телевізор, але дівчинка всиділа перед екраном не більше двадцяти хвилин. Потім вона почала теревенити про зовнішність героїв фільму, який ми дивилися. Далі сказала, що це як історії, які їй розповідали перед сном, тільки в них не треба нічого уявляти, бо все вже зробили замість тебе. Вона вирішила, що так нецікаво. Набагато краще, коли можна самому у власній уяві збудувати дім чи замок, про який ідеться, та й із героями так само. Я мовчки не погоджувалася з цим її твердженням. Можливо, вся проблема в тому, що моя уява не настільки багата, як у Мертвої дівчинки?