Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

Танець душі

 

Наш танцювальний колектив називається «The dance of Soul» – «Танець душі». Якщо намагатися визначати стиль, в якому ми танцюємо, то краще, аби довго не мучитись і не сперечатися, назвати його просто ф’южн. У колективі нас семеро. І кожна має власні цікаві особливості. Алана – наш хореограф. Хоч як завчасно я не прийшла б на тренування, вона вже робить розминку в залі. Висока, тонка, з довгим платиновим волоссям, зібраним у тугий вузол. Нею неможливо не захоплюватися. У свої двадцять чотири вона вже об’їздила півсвіту: вивчала балет у США, потім танцювала у Канаді, проходила курси латиноамериканських танців у Бразилії, після чого гастролювала з групою у Китаї, далі перейшла в інший колектив, з яким побувала в Австралії, Сингапурі, Росії, ПАР та ще кількох країнах. Але минулої осені Алана вирішила повернутися у своє рідне місто і створити там власну танцювальну групу − «Танець душі». 

Як завжди, приходжу за десять хвилин до початку тренувань. Цього часу досить, щоб спокійно перевдягтися та трохи потеревенити з дівчатами. Найбільше я подружилася із Ліною, шатенкою середнього зросту з очима кольору гречаного меду. Вона на рік молодша за мене, навчається на психологічному факультеті в одному університеті зі мною. Я теж свого часу думала про те, щоби вивчати психологію, але все ж  мене більше приваблювали іноземні мови. Хоч цікаво було б дізнатися, як психологія пояснює наявність маленької Мертвої дівчинки у житті дівчинки цілком дорослої. А ще той факт, що колись, десять років тому, я втратила свою улюблену тітку Лізу. А потім ще декого. І кожній з цих втрат передувала зустріч з Мертвою дівчинкою.

На моєму факультеті теж був курс психології, щоправда, нетривалий, лише півроку. Часом я, слухаючи лекторів, уявляла, як навпроти мене у високому шкіряному кріслі сидить той чи інший видатний психолог і з розумним виразом обличчя дає мені поради. 

«Тобі потрібно визначитися з власним архетипом, – сказав би Юнг. – Ти зовсім заплуталася в казках і легендах, які колись чула і читала».

«Юна леді, та ж вам просто не вистачає сексу», – цілком переконаний у власній правоті, заявив би дідусь Фрейд. 

«У своєму прагненні до індивідуальності ти й не помітила, як стала самотньою, – такий діагноз міг би поставити Фромм.  – Та це проблема всього західного світу, не лише твоя».

«Самотньою?» – обурено перепитала б я свого останнього уявного співрозмовника. 

«Саме так, – кивнув би він головою. – Все ж почалося після розлучення твоїх батьків, чи не так? Щоб подолати цей стрес, ти вигадала собі Мертву дівчинку, а щоб полегшити біль від втрати родички – Табір мерців. Адже наявність такого табору означає для тебе, що твоя тітка не зникла назавжди з твого життя. Свідомо чи ні, але ти сподіваєшся, що ви ще колись зустрінетеся».

 

Я заходжу до роздягальні й вітаюся з Ліною. Далі, просуваючись до вільного табурета, − з Мариною та Вітою. Вони сестри, один рік різниці у віці, проте схожі одна на одну майже як близнючки. У них каштанове волосся однакової довжини, трохи нижче лопаток. Марина саме плете Віті тугу косу. На табуреті Анна поправляє чорні гетри. Чорний у Анни абсолютно весь гардероб, виняток вона робить лише для танцювальних костюмів. Але ми всі швидко зрозуміли, що до готів дівчина не належить, просто вона художниця і в неї своєрідні стосунки з кольорами. Анна вважає чорний кольором Космосу, першим і найбільш істинним з усіх кольорів. І коли поряд зі мною Мертва дівчинка з її бездонною чорнотою очей, я розумію, що в цьому наші з Анною погляди збігаються. Білий вона навіть не вважає за колір, називаючи його просто основою. Всі ж інші кольори та їхні численні відтінки присутні на її картинах, але у найбільш неочікуваних проявах. Ми всі ходили на виставку її робіт, і особисто мене вразили рожеві миші між блідо-зелених маків і темно-фіолетові ворони над ніжно-бузковим пшеничним полем. А ще було досить цікаве полотно з трьома червоними кіньми у золотавій збруї. От тільки я не дуже люблю червоний. Для мене це занадто агресивний колір. Колір крові, болю та смерті. 

В Анни так само своєрідне ставлення до власного імені. Вона нікому не дозволяє називати себе Анькою, чи Енні – на американський лад, чи Анютою. Її ім’я завжди повинно звучати повністю й лише в оригіналі – Анна – тільки так воно має найповнішу красу та силу. Я ж за те, щоб мене називали як завгодно, тільки не на ім’я з мого паспорту. Скільки б років я з ним не прожила, приємнішим для мого слуху воно не стане.

Останньою, як завжди, прибігає, захекавшись, Ольга. Її русяве волосся вибивається з розхристаного пучка. Рівно за дві хвилини вона натягує на себе все необхідне для тренувань, закручує нову зачіску і перетягує волосся широкою резинкою. Ольга в нас вважає себе відьмою, вона не соромиться і не приховує цього. З нею ми теж здружилися. Та, власне, весь наш колектив за рік став як сестринська сім’я. 

– Сьогодні Самайн, – говорить вона мені, коли ми вже виходимо в танцювальний зал.

– Хіба сьогодні? – дивуюся я. У вихідні мені не властиво дивитися на календар.

– Так! – гучним шепотом підтверджує Ольга. – Тридцять перше жовтня! Для когось – Геловін, а для когось – Самайн. Але, добре, поговоримо опісля. Просто я так і знала, що ти забудеш.

Ми починаємо розминку, а я пригадую, що ж було минулого Самайну. 

 

Якщо в тебе є подруга-відьма, на Геловін нудно вам не буде. Минулого року Ольга запросила весь наш танцювальний колектив на тематичну вечірку, яка відбувалася в домі її хлопця Артема. Сам лише вигляд дому створював атмосферу містичності. То був величезний постмодерний замок, в якому готична середньовічність поєднувалася із сучасними скляними стінами, електричним та світодіодним освітленням, надсучасною технікою і вмеблюванням. Навколо дому було щонайменше десять соток саду, що здіймався схилом. У найвищій точці двору стояла альтанка, виплетена диким виноградом. На тлі його багряно-червоного листя були розвішані підсвічники з маленьких гарбузиків. У кожній деталі відчувалося, що Артем і Ольга обожнюють Геловін. Цілком можливо, це свято для них улюбленіше, ніж Новий рік та власні дні народження. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍