Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми відкрили наступний шлях, — мовив Теріс. — Але нам треба йти. Цей храм не хоче, щоб ми залишались довше.
Кайла ще раз подивилась на Ейріна. Її пальці стисли його руку.
— Не відпускай. Жодна магія не сильніша за те, що тримає серце.
Вони разом рушили до розчиненої стіни, де темрява дихала новою загадкою.
Ступивши через розчинену стіну, вони потрапили до зали, сповненої світла й тіней. Повітря тут було іншим — нерухомим, густим, мов вода. Підлога виблискувала золотом і обсидіаном, а стіни були вкриті ілюстраціями: сцени життя, війни, магії та… зради.
На кожному барельєфі — дивна схожість із сучасністю. Люди на малюнках нагадували когось із них: Картан з мечем, Джейн у бойовій стійці, Теріс у задумі... а серед фігур — жінка в темному плащі з очима, що світились, мов зорі. Її силует був надто знайомим.
— Це я, — прошепотіла Кайла, торкаючись різьблення. — Але це… не може бути.
Ейрін наблизився до неї, його голос був м’яким, ніби струмок у тиші:
— Можливо, це більше, ніж збіг. Можливо, ти завжди була частиною цієї історії, просто не знала.
Кайла опустила погляд, її пальці ще торкались холодного каменю, де вона бачила себе — не теперішню, а древню, сильну, загублену в часі.
— Я боюся, Ейріне, — прошепотіла вона. — Не того, що ми знайдемо… а того, ким я можу бути.
Він обережно взяв її руку, відчувши її тремтіння.
— Ми вже знайшли одне одного. Решта — лише кроки, які ми зробимо разом.
Її очі зустрілись із його. У них було море — спокійне, глибоке, здатне поглинути всі сумніви. У цій миті мовчання між ними було красномовнішим за будь-які слова. Щось змінилося. Щось важливе. Її довіра вперше була повною.
Вони рушили далі, поглиблюючись у темряву Храму Пильних.
Тиша тут була абсолютною, ніби саме повітря боялося порушити спокій вічності. Вони пройшли через коридор, де стіни були встелені очима — мозаїками, що дивились з усіх боків. Око за оком, у безкінечному повторенні. Бронзові двері в кінці коридору були прикрашені величезним оком в центрі — живим, пульсуючим світлом.
— Це… як візерунок на карті, — промовив Ейрін. — Відкрите око. Воно — ключ.
Поряд із дверима був кам’яний стіл із чашею в центрі та написом, викарбуваним давньою мовою. Кайла торкнулась символів і переклала вголос:
«Той, хто бажає побачити істину, повинен заплатити зором своєї душі».
— Це загадка, — промовила вона. — Але не буквальна. Йдеться про вибір. Про жертву.
Ейрін нахилився над чашею. У ній не було нічого, крім пари крапель темної рідини — мов чорнило чи кров.
— Може, істина відкривається тільки тим, хто здатен бачити не лише очима… а серцем? — сказав він.
Вона поглянула на нього і кивнула.
— Спробуй. Але дозволь мені бути поруч.
Ейрін занурив пальці в чашу й торкнувся свого чола. У ту ж мить око на дверях спалахнуло, а кам’яні плити під їхніми ногами здригнулись. Храм заговорив — не голосом, а візією: світло прорізало темряву, і з’явився образ… того самого континенту, загубленого в морях. Острів, схожий на розкриту долоню, де в центрі сяяв камінь із символом ока.
Всі побачили це теж. Подих перехопило.
— Це Ельмаріон. Його справжнє серце. Ми ближче, ніж думали.
Коли бачення зникло, двері перед ними повільно відкрились, і з них повіяло вітром стародавнього повітря — солоного, важкого, насиченого часом.
Ейрін ще тримав її руку.
— Ми зробили перший крок. Але істина завжди має ціну. І тепер ми її вже платимо.
Вони зробили крок у темряву.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перлина з глибин, Катя Губська», після закриття браузера.