Читати книгу - "Таємниці старого маєтку, Rada Lia"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марта розуміла, що в словах служниці є правда. Не схожий він на людину, яка може вбити.
— Та це ж він знайшов заповіт. — Нарешті видала найважливіший аргумент жінка. — Чого б пан Артем зв'язувався з юристом, розшукував вас. Платив гроші, щоб оформити все на вас, якщо йому так потрібен маєток? Він міг би той заповіт нікому не показувати та й усе.
— Тут не посперечаєшся, — зітхнула дівчина, визнаючи свою помилку.
— Так що ідіть пані спати й не беріть дурного в голову, — пробурмотіла служниця.
Марта кивнула й вийшла з кімнати, з якої відразу ж почулося голосне сопіння. Уже в холі вона стикнулася з Артемом. Дівчина густо почервоніла, не знаючи куди діти очі від сорому.
— Набігалася? — холодно запитав чоловік. — Що це взагалі було? Я спочатку поїхав тебе шукати на вокзал. Думав ти тікатимеш додому. Потім їздив околицями. Переживав. Я того таксиста не знаю. Всіляке може бути. А ти от тут.
— Пробач, — щоки Марти покрилися багрянцем. — Не знаю, що це мені в голову стукнуло. Я коли зі сходів впала бачила постать у білому. Й перед цим хтось стукав мені у стіну. А ще сама атмосфера маєтку. От я й надумала, що ти хочеш позбутися від мене, щоб замок залишився тобі…
Вона замовкла, бо побачила вираз обличчя Артема. Він стривожено дивився на неї, насупивши брови.
— Я і сама розумію, що повелась по дурному.
— Не в тому річ, — хрипко сказав Артем. — Те саме мені говорила Христина, перед тим як втопитися.
На мить виникла мовчанка. Марта з Артемом ошелешено дивилися одне на одного.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці старого маєтку, Rada Lia», після закриття браузера.