Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

У руках у головного з синіх роб було довге шило і, як показав поколотий ним цар гори, таких шил у його рукавах було багато.

Знерухомлений син Мари все не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Він би закричав, але три зручно встромлені в шию шила цього йому не дозволяли.

Чемпіон храму Хавкіна, якого Олег запам'ятав ще зі зборів монахів виключно через його нескінченну гикавку, засадив останнє шило цареві гори прямо в його тім'ячко.    

У сина Мари надувся живіт, щоки і навіть нігті затягнуло всередину пальців. Якби в нього в очницях і були б очі, то вони б зараз випирали зі своїх орбіт.

Коли Чемпіон Хавкіна витягнув срібне шило з черепа тирана гори, той лопнув як кулька, набита плоттю. Уламки найсильнішого з породжень Мари розлетілися по всій горі й далі.

Навіть Олегу дістався його особистий шматочок. Він приземлився йому на груди. Олег придивився і розглянув у цьому уламку частину від людської губи.

Золотий Ключ Короля зменшився до колишніх розмірів і впав у дорожню тріщину, яку сам і створив.  

У Місті Троянд одразу стало спокійніше. Інокам Священномученика Явора ще доведеться перевірити кожен куток і знайти останнє породження Мари, але з їхнім ватажком уже покінчено, причому відносно малою кров'ю. Усім задихалося від цього легше.

По забитому «чорними» перехрестю, Лула рухалася назад до настоятеля Риби. Вона йшла зі своїм сірим мішком попереду, подумки молячи Святого Ігуана, щоб у її мішку з'явилося хоч щось, що зможе зменшити агонію бідного старого в червоному.

Ну а Олег? Він досяг того, навіщо прийшов на Північ. Свербляче відчуття знайти хоч якогось Демона нарешті полишило Олега. Хоч і не особисто, але він допоміг усунути навислу над Містом Троянд Демонічну загрозу.

Справу було зроблено, і Олег нарешті дозволив собі з головою зануритися в думки про самого себе.

Попереду на нього гарантовано чекає побічна дія від Дінг-Тхонга - смерть, а що залишалося позаду, задовго до поїздки на Північ? Так, Олег пам'ятав свою темну кімнату, що постійно стежила за ним. Пам'ятав, як він бруднив папір, благаючи його про щось, але що було і до цього? Можливо, гірші труднощі.

Дитячі травми? Важке отроцтво?  

До чого це? Та хоча б до того, що завжди дуже сумно, коли хтось прожив життя від самого початку погано, та ще й наприкінці помер у муках і страху. Прямо як дика лисиця, чий таз переїхали на автомагістралі. Ось вона, повзе на останньому подиху, а просто перед смертю її хапає моторошний спазм, від якого її різко викручує.

Але ні Олег, ні хтось іще не знав, яким було його минуле, тож і гарної драми для нього не вимальовувалося. Навіть перед його смертю.

Олег заплющив очі й побачив білий аркуш.

На уявному білому аркуші сходив останній світанок. Треба було уявити цей світанок зараз, адже до реального Олег може й не дотягнути.

Аркуш захитався разом із намальованим посередині світанком. Олег розплющив повіки, але саме Місто Роз трусило нітрохи не гірше. Земля ворушилася і тріскалася у монахів під ногами, і всі вони разом звернули свої погляди вниз.

Руйнувалися ліхтарні стовпи, дорожні знаки. Провалювалися вниз велосипеди й машини. Самі будинки і пішохідні мости почали складатися і йти під землю.

Місто накрила імла з сірого і чорного пилу. Імла настільки густа, що не пропускала будь-якого світла, але пропускала крики, плач і кашель. Останнього було особливо багато, і Олегу здавалося, що він єдиний у місті, хто ще не закашлявся хоч раз.

Вітер милосердно подув з боку замерзлого моря, але і він поки не міг прорватися через густий пил і тим більше розігнати його. Вітер навіть не мав сили задати напрямок хмарам пилу, що тихо рухалися до нічних небес.

Усередині імли Олег не міг іти прямо, але точно йшов уперед, і шлях цей уже не вперше вивів його на Чемпіона храму Святого Ігуана.

Лула була не одна, у неї на плечі лежав висохлий настоятель Риба, а його золотий Ключ Короля перебував у тій самій руці, в якій вона тримала свій сірий мішок. Лула і настоятель Риба були єдиними людьми, яких Олег тут знав понад годину, тому за ними він і пов'язався.

На Олега напали перші ознаки сонливості. Він помітив, як став більш апатичним щодо останнього, що в нього залишилося - хвилин.

Вітер розігнався не на жарт, заганяючи пил глибше в очі, і коли Олег нарешті очистив вії від бруду, йому відкрилася справжня причина чому чернече військо зібрали на Півночі.

Надзвичайно велика, гола жінка парила всередині зруйнованого Міста Троянд. Її розслаблені пальці на ногах пролітали всього за кілька метрів від землі. Левітація берегла її молочні стопи від усього того пилу, бруду, ну і, звісно ж, тисяч і тисяч жертв, які ознаменували її появу.

Густе чорне волосся закривало її груди з сосками, проходило через тонку талію, і його кінчики зупинялися над її пахом. Велика жінка була дуже симетричною.

По внутрішніх частинах її стегон вдарила кров. Кров пройшла поруч з її колінами, дійшла до пальців, де ненадовго затрималася, і почала стікати вниз, прямо на уламки міста.

На обличчі її була спадаюча безкровна посмішка. Разом із губами великої жінки посміхалися і її глибоко посаджені очі. Усі чоловіки дивилися на неї, затамувавши подих.