Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

ОСОБЛИВОСТІ МЕЧІВ

 

Після того як Мудрець закінчив своє пояснення про бар'єр, він обвів поглядом п'ятьох юнаків, які тепер стояли в свідомості свого призначення. Небо над маєтком темніло, а легкий вітер, наповнений ароматом сосен і сакури, повільно ковзав подвір'ям, ніби чекаючи на початок чогось великого.

Мудрець, тримаючи за спиною руки, зробив крок назад, створюючи більше простору навколо. Його проникливі очі уважно стежили за кожним із них, і в його голосі зазвучала прихована сила, коли він сказав:

— Тепер, коли ви познайомилися з маєтком, я хотів би побачити ваші навички. Покажіть мені свою силу, юнаки. Закличте ваші мечі та покажіть, на що ви здатні.

Юнаки зустрілися поглядами, усвідомлюючи, що це їхній перший шанс виявити свою справжню сутність. Кожен з них був не просто юнаком, але втіленням стародавньої зброї, яка тепер знову набувала форми і сили.

Масамуне, спокійний і впевнений, зробив крок уперед. Його погляд був зосереджений, і він трохи нахилив голову на знак поваги до Мудреця. Заплющивши очі, він простягнув руку вперед, і його кільце на пальці засяяло яскравим світлом. Навколо нього з'явився слабкий рожево-золотистий ореол, який ставав яскравішим.

- Заклик! — тихо промовив Масамуне.

Масамуне зробив глибокий вдих, його груди піднялися, і з легким видихом він зосередився, з'єднуючись із внутрішньою енергією, яка наче виливалася з його самого серця. Все навколо ніби завмерло, і навіть вітер, що дмухав у саду, притих, віддаючи шану цьому стародавньому мистецтву. У цей момент Масамуне ніби злився з природою, його дихання і биття серця були єдині з навколишнім світом.

Повільно він витяг праву руку вперед, пальці розкрилися, і з його долоні почало струмувати світло — м'яке і холодне, як місячне проміння. Світло було сріблясте, але в ньому прослизали тонкі золотисті нитки, які з'єднувалися в одне ціле. Світло поступово ставало яскравішим, ніби відгукуючись на його заклик, і зібралося у форму — довгу, витончену катану.

Клинок, що виник у його руці, був досконалий: його лінії були точними, наче висічені з самого світла, а загострене лезо виблискувало чистим сріблом. Катана Масамуне була не просто зброєю, а частиною його сутності, її кожен рух говорив про гармонію та рівновагу, ніби її створювали не для війни, а для досконалості самого мистецтва.

Масамуне з легкістю взяв катану обома руками і повільно підняв її перед собою, милуючись її бездоганною формою. Він відчував, як енергія клинка перетікає в його тіло, стаючи єдиним цілим з його диханням та розумом. Очі Масамуне трохи примружилися, і він зосередився на першій позиції.

Наче плавний рух води, його руки почали рухатися, підкоряючись внутрішньому ритму. Він зробив легкий крок уперед, його стопа ледве торкалася землі, і катана блискавично піднялася в повітрі. Меч прорізав простір з точністю, у кожному русі читалася сила та витримка, накопичена століттями. Здавалося, що він не розривав повітря — він розтинає саму тишу, залишаючи після себе смугу, що світиться, ледь помітний слід енергії.

Масамуне продовжив рух, його тіло ковзало плавно, наче вивіреними кроками. Кожен його удар був як дихання природи — не різкий, але сповнений невблаганної сили, як приплив і відплив. Він перейшов до наступної позиції, і його клинок описав плавну дугу, сяючи срібними відблисками. Катана ніби ожила, керована його волею і душею, і кожен помах відбивав ясність і гармонію його духу.

Масамуне перейшов у наступну позицію і, трохи піднявши клинок, зробив швидкий рух вниз. У цей момент клинок засяяв ще яскравіше, начебто в ньому з'явилися всі зірки нічного неба. Лезо пройшло крізь повітря з абсолютною точністю і такою легкістю, що здавалося, ніби Масамуне просто продовжує дихати — його меч був частиною нього, як продовження руки.

На завершення своєї демонстрації Масамуне розгорнув меч у зворотному напрямку, зробивши заключний, майже невидимий удар. Його рухи зупинилися з тією ж точністю, якою почалися. Він вирівняв подих, і його погляд зосередився на кінчику катани, який ледь помітно світився, залишаючи тонкий слід енергії, ніби вказуючи на духовну міць, приховану в цьому мечі.

Він опустив меч, і його світло поступово згасло, ніби розчиняючись у його долоні. Масамуне випростався, і в його погляді читалася глибока зосередженість, але водночас і спокій. Меч зник, залишивши ледве вловиме мерехтіння навколо його руки, наче нагадування про його приховану силу.

Мудрець, який спостерігав за цією демонстрацією, кивнув, його очі сяяли повагою.

— Цей меч символізує гармонію та честь, — сказав Мудрець, спостерігаючи за ним. — Ти керуєш ним так само вміло, як керуєш своєю душею.

Коли Масамуне закінчив, вперед зробив крок Мурасаме, його очі сяяли, а в рухах читалася прихована енергія, що ледве стримується і готова вирватися назовні. Він стиснув кулак, і його кільце засвітилося яскраво-червоним світлом, проникаючи через його руку і ніби розжарюючи повітря навколо.

- Мій клинок - сила руйнування! - Вимовив він з гордістю і викликом.

Обличчя Мурасаме засяяло нетерплячою усмішкою, і в очах запалилися червоні відблиски. Він стискав кулак, відчуваючи в собі зростаючу хвилю енергії, як вулкан, готовий до виверження. Він підняв руку, і його кільце спалахнуло яскравим, пекуче-червоним світлом, неначе кров, що прямує до серця. Світло кинулося по його руці, наповнюючи його тіло потужною, неприборканою енергією.

- Мій клинок прагне бою, - сказав він, і в його голосі чулася гордість, змішана з викликом.

З червоного світла в його долоні почала формуватися катана, її лезо немов палахкотіло криваво-червоним сяйвом. Це була не просто зброя — це був втілений гнів та руйнівна сила, запечатана в мечі, створеному, щоб розривати та знищувати. Клинок виблискував, і кожен його кут, кожна грань відбивала лють, ніби він сам мав свідомість, яка тяжіла до битви.

Мурасаме стиснув рукояти катани обома руками, і його тіло напружилося, готове виплеснути енергію, що накопичилася. Без зайвих роздумів він зірвався з місця, його рухи були швидкими і потужними, як блискавки, що прорізали нічне небо. Він не просто переміщався двором — він буквально мчав, залишаючи за собою слід червоного світла, немов криваві бризки, що розчиняються в повітрі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍