Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Глава 6. "Тінь і світло"

— Це лише можливість, Бальдре.

Локі стояв на краю кам’яного майданчика, крутячи в пальцях перстень. Його голос був легким, але очі залишалися серйозними.

Бальдр дивився на нього з холодною рішучістю.

— Я вже сказав. Я не прийму це.

— Чому?

— Бо я не боюся долі.

Локі зітхнув, схрестивши руки на грудях.

— Ось у цьому й проблема з тобою, друже.

— Це не проблема, — Бальдр зробив крок уперед, його погляд залишався спокійним. — Це вибір.

Локі засміявся, але в його голосі була гіркота.

— Вибір? Хочеш сказати, що погодитися померти — це вибір?

Бальдр не зводив із нього очей.

— А уникати долі, знаючи, що вона неминуча, це не вибір?

Локі примружився.

— Я не уникаю. Я хочу дізнатися правду.

— І тому ти так чіпляєшся за цей перстень?

Локі зупинив обертання персня і знизав плечима.

— Можливо.

Бальдр повільно видихнув.

— Якщо ти справді хочеш дізнатися правду, то послухай.

Він зробив ще один крок, тепер між ними залишалося всього кілька кроків.

— Я не збираюся бігти.

— Чому?

— Бо я знаю, що прийде, — Бальдр поглянув на небо, яке вже почало темніти, ніби саме повітря передчувало щось неминуче.

Локі зітхнув.

— І це тебе не лякає?

— Ні.

Вітер пронісся між ними.

Локі ще раз глянув на перстень, а потім різко стиснув його в кулаці.

— Ти справді впертий.

— Ти знаєш мене.

Локі усміхнувся, але в його очах залишалася тінь.

— Так. Саме це і хвилює мене найбільше.

Локі не відводив погляду від Бальдра.

— Якщо ти маєш шанс врятуватися, але не хочеш його використати, — він нахилив голову, — то хто насправді грає з долею?

— Я приймаю її, — відповів Бальдр.

— Чи, може, ти просто не хочеш бачити, що вона не така, як ти думав?

Бальдр мовчав.

Локі зробив крок ближче.

— Ми обоє знаємо, що я можу змінити це.

— Але ти не повинен.

— Чому?

— Бо це не твоя битва.

Локі засміявся, але його усмішка була холодною.

— Невже? А як же те, що боги вже винесли свій вирок?

Бальдр напружився.

— Вони думають, що я загину від твоєї руки.

— Так.

— Але це брехня.

Локі пильно подивився на нього.

— А якщо ні?

Бальдр не відповів одразу.

— Ти не вб'єш мене, Локі.

— Звісно, що ні, — той посміхнувся. — Але кому потрібна правда, коли є пророцтво?

Бальдр зітхнув.

— Навіть якщо я загину, ти не будеш винен.

— Це не важливо, Бальдре.

— Чому?

Локі примружився.

— Бо всі вирішили, що я винен ще до того, як це сталося.

Вітер знову пронісся між ними.

І Бальдр зрозумів: Локі більше не намагається врятувати його.

Тепер він намагається врятувати самого себе.

Локі стискав перстень у руці так сильно, що метал, здавалося, міг врізатися в його шкіру.

— Чому ти не хочеш навіть спробувати?

Бальдр мовчав, його очі були спокійні, але рішучі.

Локі стиснув щелепи.

— Ти завжди був найсильнішим із нас. Ти міг би зламати це пророцтво.

— Пророцтва не ламаються, Локі, — відповів Бальдр.

— Але ти міг би хоча б…

— Боятися?

Локі різко підняв голову, його погляд спалахнув.

— Ти дурень.

Бальдр усміхнувся.

— А ти боїшся більше, ніж показуєш.

Локі скривив губи, відвертаючись.

— Я не боюся.

— Тоді чому так відчайдушно хочеш усе змінити?

Локі нічого не сказав.

Бальдр спокійно зробив крок ближче.

— Це не про мене, правда?

Локі продовжував дивитися вдалину.

— Це завжди було про мене.

Його голос був тихим.

— Я не хочу бути тим, кого звинуватять.

Бальдр усміхнувся ще ширше.

— Отже, ти боїшся не моєї смерті. Ти боїшся того, що буде після неї.

Локі повернувся до нього, очі спалахнули злістю.

— Якби ти тільки погодився, цього всього могло б не бути!

— Але ти ж знаєш мене.

— Так. І тому ненавиджу тебе в цей момент.

Бальдр не відповів.

Локі ще раз глянув на перстень.

Ще був шанс.

Ще можна було щось змінити.

Але він уже знав відповідь.

Бальдр не прийме цей порятунок.

Локі ще раз подивився на перстень, ніби шукав у ньому відповідь.

— Останній раз, Бальдре, — його голос звучав майже благально. — Подумай.

Бальдр лише похитав головою.

— Я вже зробив свій вибір.

Локі зціпив зуби.

— Ти ж розумієш, що як би це не сталося, винним зроблять мене?

Бальдр спокійно глянув йому у вічі.

— Я знаю.

Локі розсміявся, але в його сміху було більше гіркоти, ніж розваги.

— То ти прирікаєш мене разом із собою?

— Ні, Локі. Я просто не дозволяю тобі приректи самого себе.

Локі застиг.

Ці слова вдарили сильніше, ніж він очікував.

Бальдр завжди знав, що він тікає. Від долі, від правди, від богів, від самого себе.

Але Бальдр не був таким.

Він стояв на місці.

І коли прийде його час, він зустріне свою смерть із відкритими очима.

Локі різко відвернувся, стискаючи кулаки.

— Ти божевільний.

— Просто не такий, як ти.

Повітря затремтіло.

Десь далеко, за хмарами, гримнув грім.

Їхній час спливав.

Бальдр стояв непорушно, спокійний, як завжди.

Локі ж відчував, як його нутро кипить.

Він міг би ще щось сказати.

Ще раз вмовити його.

Ще раз спробувати змінити все.

Але він знав, що це не має сенсу.

Бальдр зробив вибір.

І жоден бог, жоден артефакт, жодна сила не змусить його змінити думку.

Локі заплющив очі.

Він не хотів це бачити.

Грім розрізав небо.

Бальдр зробив крок уперед, прямо назустріч неминучому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍