Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Розділ 7. Зізнання

Павло:
 

Умова… Що за дивна умова від неї? Мені прийшлося пообіцяти, що я не буду влізати в її проект з Олександром. Я тільки за! Але якби це був хтось інший. Я знаю Сашу. Я бачив як він на неї дивився. Я вже шкодую, що віддав саме їй це замовлення. От зараз її підвезу додому і назад повернусь, вставлю йому мізки в правильне місце. Я давно не був такий злий.
 

-Про що ти так думаєш? - Її погляд завис на мені.

-Та так, про одні дурниці, - не відриваючи очі від дороги,- Ти дуже поспішаєш додому? -Звертаю авто на заправку.

-Чому питаєш?- Ну як завжди вона відповідає питання на питання, а я паркуюся та глушу двигун.

-Ти краще скажи, яку любиш каву?

-Американо, ложку цукру.

-Добре, я скоро буду,- та мені щось згадалось, та добавив,- Ти ж нікуди не втечеш?

-Все можливо, - засміялася вона, а приємно мені від її посмішки.

 

На касі беру нам каву та солодку випічку. Надіюсь вона не буде проти. Від цієї дівчини не знати, що можна очікувати. Але до неї мене саме це так і тягне. Сідаю в машину та подаю їй каву.
 

-Ну, що поїхали?- Запитав її.

-Давай каву спочатку випʼємо. Доречі, що так смачно пахне?

-Пригощайся,- віддаю їй випічку,- для тебе взяв, надіюсь сподобається.

-Зараз спробуємо, потримай будь ласка каву, - відкриває пакет, та протягує до мене одну з тістечок.

-Ти вирішила мене годувати? - Але відкушую шматочок.

-В тебе ж руки зайняті, тримаєш два стаканчики.- Починає забирати свою каву і віддала мені тістечко.

-З твоїх рук набагато смачніше, - відкусив ще шматочок, та бачу як вона ніяковіє відпиваючи каву.

-Поки тебе не було, тобі на телефон тут хтось телефонував.- Цікаво хто ж, піднімаю телефон з кріплення на панелі. Пропущений від Оксани.

-Ти не проти я передзвоню? - Дзвоню, гудки йдуть довго. Але вона так і не підняла слухавку.

-Все добре? - вирішила перепитати мене Катя.

-Надіюся, що так. Давай я тебе краще підвезу додому.- Заводжу машину та виїжджаю на головну дорогу.

 

Всю дорогу ми їхали в тишині. Катерина  спостерігала видом з вікна машини. А я то за дорогою, то за нею. Мені подобаються її ніжні риси обличчя та витончена фігура навіть в її офісному стилі одягу це помітно. В мене зараз до неї дивні почуття. Це симпатія чи просте захоплення? Зупиняюся біля її будинку та глушу двигун. Бачу як вона задрімала на кріслі автомобіля. Будити не наважуюся, нехай поспить біля мене. Хочу поправити пасмо волосся за вухо, яке злегка впало на її обличчя. Від цього вона починає прокидатися, а я зависаю поглядом на її губах . От би її зараз поцілувати…
 

-Ми вже приїхали,- протирає очі, та дивиться в вікно,- Чому ти мене не розбудив?

-Ти так солодко спала, не наважився це зробити.

-А потрібно було. Що ж… - вирішив прислухатися до її слів і наважився нахилитися ближче до неї.

-Згідний з тобою… - впевнено та без зволікань не витримую дистанції.

 

Цілую… цілую ніжно в її солодкі вуста. Відчуваю, вона не проти цього поцілунку, проводить рукою по моїй голові, злегка притуляється до мене. Поцілунок переростає в нестримний, вона вправно цілується з язиком. Пристрасний, як тоді біля клубу. З нею я забуваю про все, хочу цілувати, хочу обіймати, оберігати, допомагати та просто напросто хочу її. Всім бажанням. Цей поцілунок, тому підтвердження. Я починаю палко цілувати її вуста, а руки нестримно потягнулися до її спини притягуючи до себе ближче та плавно переходжу трогаючи за ягодиці. Бачу їй це теж подобається…

Чую знову дзвінок телефону. Трясця!   Телефон так і розривався від мелодії. Я дотягнувся за ним. Поглянув на екран, дзвонить сестра. Розумію, що потрібно підняти трубку. Але не хочу втратити момент з Катею. Вирішую відкласти телефон та повернутися назад в обійми.
 

-На чому ми там зупинилися? - Злегка поправляю їй волосся.

-Напевно на сьогодні достатньо. Я напевно піду,- починає випрямлятися та шукати свою сумочку.

-Гаразд, Катю, але не забувай рахунок збільшився.

-Рахунок? Це для тебе якась гра? - В її голосі було знервовано чути розпач.

-Ти перша почала. Чи тобі не подобається?

-Мені… Мені подобається,- поглянула на мене,- Але це не правильно, не повинно так бути.

-Катю, це ти про що?

-Про те, що ви моє керівництво, а я ваша підлегла.

-Це не проблема. А важливо те, що ти мені подобаєшся. - Очима чекаю на її відповідь. Вона просто відкриває двері авто.

-Павло Олексійовичу, я напевно піду.-Підіймається та закриває двері за собою. Це було несподівано, що вона так зробить. Мене аж вивело з себе.

Я втратив шанс, не пішов за нею. Головне, що я їй признався в своїх почуттях. І знову цей телефон гудить. Хто ж так надзвонює? На екрані вибиває - Олександр. Ох, Сашо, ти попав під гарячу руку. Сам винен, що мені зараз подзвонив. Виїхаю з двору та піднімаю трубку.

 

-Слухаю. Що в тебе?

-Я в клубі приїжджай до нас. Візьми з собою Катюшу. - Його голос мене роздратував сильніше.

-Катюшу? Вона, що тобі так сподобалась?

-Досить не погана дівчина, думаю не стане мені проблемою завоювати її досить легко. - Від почутого я притормозив на узбіччі.

-Сашо, а ти тільки спробуй. Я тебе з землею зрівняю. Вона моя! - Нестримався та вдарив по рулю, а краще було проїхатися по його пиці за такі слова.

-На ній не написано чия вона! - Мовить він мені ніби хоче мені щось доказати.

-Моя! Більше тобі не потрібно знати нічого. - Вже більш спокійніше намагаюся.

-Добре-добре. Це вже як вийде. Так, що ти приїдеш?

-Ні, розважайся сам. В мене справи. - Виключаю телефон, злість так і переповнює мене.

 

Як я себе взагалі стримую? Якась проста дівчина, а засіла так в моєму серці. В моїх думках тільки вона. Що мені тепер робити? Коли цілую в мене дах злітає, хочу більшого. Я хочу її. Нехай вона буде моєю та тільки моєю.

Намагаюся заспокоїтися та випустити пар. Дим нікотину мені в цьому допомагає. Згадую, що в мене є пропущений виклик від сестри та задумав їй подзвонити.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍