Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— Нормально, повір. Ти заслужила.

— Мені цього вистачить на оплату останнього року навчання. Дякую!

— Тож зможеш зараз приїхати, машину пришлю.

— Угу. Мені потрібна перерва і відпочинок для очей. Складний проект взяла.

— Тоді збирайся.

У відділку я впізнала того, кого штовхнула табуреткою. А потім мені показали ще парочку чоловіків. Стояла розглядала їх. Вони були дуже схожі, немов рідні брати — один старший, інший молодший. Подивилася на Дмитра.

— Хто з них?

— Та не бачила вона нікого, темно було, — сказав старший із чоловіків.

— Той, що молодший. Цей би не втік, кидаючи товариша. І не злякався б табуретки.

Чоловік зло усміхнувся.

— Такої пігалиці вже точно боятися не варто.

— Навіщо ви взагалі напали на мене?

Дмитро швидко вивів мене з допросної. І обійняв, Маркус роздратовано гаркнув, побачивши це.

— Тихіше Нея, це спільники Гріха. А ти в нас дівчинка екзотична, мініатюрна і на додачу невинна. А для низки виродків це все вкупі це просто ласощі.

Я почервоніла і перелякано втупилася на Дмитра.

— Маркусе, приглянь за Неядою і руки не розпускай!

— Я начебто приводу не давав.

Я вже зніяковіло посміхнулася і стрельнула очима на чоловіка. Він доволі усміхнувся.

— Ти теж руки тримай при собі.

Я тільки здивовано втупилася на Діму, який уже заходив у допросну. Маркус повів мене в кімнатку, в якій можна чай попити.

— Чай? Кава? Або щось інше?

— Какао з тими зефірками.

— Какао немає.

— Ну тоді давай каву. А що тепер буде?

— Двох посадять за напад зі зломом. А тобі потрібно бути вкрай обережною. Старший брат може захотіти помститися. До речі, ти перебралася в спальню?

— Угу, — сказала зніяковіло. — Дякую, що знайшли її. Те, де ви малюнок порізали, я відреставрувала і зробила так, що двері зливаються зі стіною.

— Як же ти її відкриваєш?

— Там є секретик, сама придумала. Але якщо не знати, двері тільки виламати можна. Я навіть робочий стіл із ноутбуком туди забрала. Ця кімната дає відчуття безпеки. Ось, похвалилася.

— Молодець! — сказав Маркус і легенько клацнув по носі.

Додому повернулася за годину. І знову взялася за роботу. Питання з оплатою навчання вирішено. Тепер потрібно про оновлення робочого інструменту подумати. Новенький ноутбук я вже пригледіла і до нього планшет. Має бути зручно працювати. Мої девайси вже застаріли і пригальмовують. Через тиждень потрібну суму зібрала. Щоправда довелося знову відкласти купівлю взуття та одягу. Новий робочий інструмент мені зараз важливіший. Без нього доведеться зовсім туго.

Комп'ютер і планшет забирала з магазину, там мені його увімкнули, все показали. Були вже встановлені всі потрібні мені програми. За це я додатково доплачувала. Щоправда продавці, морщачись, дивилися на моє старе поношене і відверто вбите взуття.

— Вибір я робила на користь нового комп'ютера, — сказала, бачачи їхню реакцію на взуття. — вирішила, що він потрібніший за взуття.

Мені натягнуто посміхнулися. Розплатилася на касі й отримала свої дві коробки. Додому їхала на таксі. А вже вдома перенесла всі свої робочі файли на новенький спритний комп'ютер. Що дивно з ним і очі менше втомлювалися, і голова майже не боліла. Ось що значить нова сучасна техніка. Купивши ноутбук із планшетом, знову залишилася на мілині. Але благо замовлень надходить достатньо. Тож зароблю! Ще через кілька днів уночі прокинулася від писку сигналізації. Швидко і максимально тихо встала з ліжка і підійшла до дверей, що ведуть до кімнати. Перевірила, що вона щільно зачинена, і прислухалася до того, що відбувається в кімнаті. Здригнулася, коли почула голоси.

— Де ця маленька поганка? Ми два тижні стежили за нею. Вона має бути вдома! Переверніть тут усе, але знайдіть її. Я особисто розважуся з нею, а потім відтягну її в притон. Буде найпопулярнішою повією. Але її бутон я зірву першим.

Було відчуття, що серце стукає в горлі, а мене почало трясти від страху. Була одна надія на сигналізацію і те, що двері я добре замаскувала. У другій кімнаті, судячи зі звуків, уже перевернули диван. І вийшли на балкон. Я накрила рот руками, щоб дихати якомога тихіше. Вікно я завісила великою картиною так, щоб вікна було не видно, а щілина була тільки знизу, для доступу повітря. І в прибудові було відчинене вікно на провітрювання, як і в спальні.

— Не могла ж вона піти непомітно! — почувся обурений голос у кімнаті.

А потім був шум немов у квартиру увірвалися ще люди. Напевно, приїхали через сигналізацію. І шум розбитого скла на кухні. Ще через деякий час почула, як мене кличуть.

— Пані Неяда, ви вдома? Їх забрали. Ми з охоронної фірми.

Я швидко натягнула спідню білизну й одягла кофту на плечі. Обережно відчинила двері. Двоє хлопців у формі здивовано втупилися на мене і стіну.

— Однак, маскування високого рівня! Я так розумію вас не знайшли?

Я прикрила щільно двері, і вони знову злилися зі стіною. Хлопці навіть підійшли ближче подивитися. Було видно ледь помітну щілину стику дверей і стіни. Яку видно тільки якщо придивлятися. Тому що повністю зливалася з малюнком.

— На кухні один із затриманих розбив вікно. І дуже рекомендую поставити решітки на вікна або замінити вікна на ударостійкі.

Я тільки кивнула.

— А двері знову міняти?

— Ні, нічого не потрібно, навіть секрет від замка. Вони щоправда скористалися відмичками. І можете поставити на двері ще засувку, яка відкривається тільки зсередини.

Перевіривши, що зі мною все гаразд, хлопці з охоронної фірми пішли. Я зачинила двері, пішла одягатися, а потім, не вмикаючи світла, на кухню. У склі була дірка, через яку дув холодний вітер. Благо не все скло розбилося, і я банально закрила дірку старим полотном. Щоб було не так холодно. А вранці викликала майстра для заміни скла. Ціни на решітки були дуже високі, особливо для мене. А заміна вікон на міцніші теж коштувала не на багато менше. Старе полотно так і залишила на вікні, замість штори. Щось малювати поки що не хотілося. Вранці ще зайшли Том із Тімом провідати мене, вже знали про те, що трапилося. Довелося ще писати заяву про злом із проникненням. Тих, хто вломився, були вже за ґратами.