Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Король тролів уже готувався зустріти їх, і це обіцяло стати вирішальним моментом у їхній подорожі.

Емі, незважаючи на свою тендітність і невисокий зріст, швидко помітила, що тролі занадто зосереджені на тому, щоб утримувати інших. Вона скористалася моментом, ковзнула між їхніми ногами і непомітно підкралася до одного з них, який тримав у полоні Вікторію та Максуда. Меч у її руках був важким, але вона знала, що це єдиний шанс урятувати своїх друзів.

З відчайдушним ривком вона завдала удару у слабке місце троля, де його броня була пошкоджена. Лезо прорізало шкіру чудовиська, і той завив від болю, послабивши хватку. Вікторія та Максуд, відчувши полегшення, відразу ж спробували вирватися, але троль, стікаючи кров'ю, замахнувся, щоб відкинути їх убік, розлючений та охоплений болем.

— Емі! — вигукнула Вікторія, намагаючись втриматися на ногах, але в цей момент троль упав на них, відчайдушно розмахуючи своїми лапами.

Максуд, побачивши, що Емі зробила все можливе для їхнього порятунку, кинувся на допомогу. Але троль, незважаючи на поранення, залишався могутнім і лютим. З голосним гарчанням він знову спробував схопити їх, але в цей момент, втративши рівновагу, уся група разом із ним, не витримавши натиску, зірвалася вниз. У момент падіння мечі вислизнули з їхніх рук і покотилися в темну безодню.

Емі, Вікторія та Максуд, уже змучені та переповнені відчаєм, намагалися боротися з велетенськими тролями, але їхні сили згасали. Емі, попри свій невеликий зріст, рухалася з неймовірною швидкістю, використовуючи кожну можливість, щоб поранити ворогів. Вона боролася з одним із тролів, який тримав Вікторію та Максуда, і з відчайдушним зусиллям завдала вирішального удару в його слабке місце.

Троль завив від болю, ослабивши хватку. Вікторія та Максуд, відчувши його слабкість, спробували звільнитися, але наступної миті сталося непередбачуване. Троль, утрачаючи рівновагу, піднявся й спробував відштовхнути їх усіх, намагаючись повернути контроль над ситуацією. У цей момент, намагаючись ухилитися від нього, Емі, Вікторія та Максуд водночас зірвалися в темну безодню, з гуркотом гублячи зброю.

Вони падали миттєво, відчуваючи болісні удари, але перш ніж устигли усвідомити, що сталося, їхні тіла втратили силу й свідомість, поглинуті пітьмою.

Тим часом у темній безодні, куди вони потрапили, не було ані звуку, ані світла. Час утратив значення. Лише слабке дихання кожного з них порушувало тишу. Ніхто не знав, скільки минуло часу, але Емі, Вікторія та Максуд почали повільно приходити до тями.

Емі першою прийшла до тями. Її голова розколювалася від болю, але вона відчувала, що повинна піднятися. Повільно, через втому й виснаження, вона спробувала встати, її руки тремтіли, та вона була сповнена рішучості.

Коли Максуд і Вікторія почали приходити до тями після того, як їх викинуло в темне підземелля, їхні очі повільно відкрилися, і перші миті були сповнені сум’яття. Максуд відчув, як його серце шалено калатає після пережитого падіння, але перше, що він усвідомив, — усі живі.

Вікторія, розплющивши очі, озирнулася довкола. Вона відчула, як у грудях щось стиснулося, але була вдячна за те, що вони все ще тут. Коли її погляд зустрівся з Максудом, у його очах світився теплий вогник — вогник надії та любові.

Вона спробувала підвестися, але тіло боліло, і перш ніж вона встигла щось сказати, Максуд обережно взяв її за руку і подивився їй у вічі з любов’ю. Він більше не міг стримувати своїх почуттів.

Він нахилився до неї, і їхні губи зустрілися у поцілунку — спочатку обережному, наче вони перевіряли, чи не зруйнувалося щось у цьому світі. Але з кожною миттю поцілунок ставав глибшим, насиченим усіма емоціями й переживаннями. Це був вираз подяки за те, що вони знайшли одне одного, і обіцянка, що вони пройдуть крізь усе разом.

Коли поцілунок завершився, Максуд трохи відступив і, дивлячись у її очі, тихо сказав:

— Ми пройдемо цей шлях, Вікторіє. Все буде добре. Я буду з тобою, завжди.

Вікторія, все ще трохи приголомшена, відчула, як тепло розливається по її душі. Вона кивнула, злегка усміхаючись:

— Я теж буду з тобою, Максуде. Ми не залишимо одне одного.

Цей момент був для них не просто миттю втіхи, а обіцянкою, що, попри всі випробування, вони залишаться разом і знайдуть спосіб перемогти зло, яке їх оточує.

— Нам потрібно вибратися звідси, — сказала Вікторія, її погляд ковзав темним проходом, що вів кудись углиб підземель.

— Так, але тролі схопили нас не просто так. Це означає, що ми перебуваємо в самому серці їхньої території, — додала Емі, уважно оглядаючи місцевість.

Вони підвелися на ноги й, попри біль, вирішили рухатися далі.

Далі буде...