Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Глава 6

Ніка

– Рито, ми не дарма тут чекаємо? – спитала в подруги, коли вже не було сил всидіти на одному місці. 

Дратувало ще й те, що ми мусили чекати його величність Гордича. Гррр, бісить.

– Ще трохи, Ніко, – з посмішкою в черговий раз відповіла мені вона. – Андрій сказав, що вони вже скоро повернуться.

І саме в цей момент двері у залу відчинилися і обговорювані нами персони граціозно впливли всередину.

– Вибачте, дівчатка, трохи затрималися, – ласкавим тоном сказав бос, а потім сів біля своєї молодої нареченої.

Гордич же просто мовчки пройшов за ним слідом, розслаблено опустився на своє місце і подивився прямо на мене. Я зробила вигляд, що мені просто байдуже.

– Отже, якщо конфлікт вирішений, ми можемо повернутися до обговорення тендеру, – прощебетала Рита після декількох секунд шепотіння з Андрійовичем.

І далі вже бос взяв естафету. Він розповідав, що саме хоче замовник. Які у нас будуть конкуренти. До речі, при згадці про фірму “Novak&co” він і демон одночасно скривилися. Маю підозру, що саме ця компанія і є тим “особистим” мотивом участі в битві за проєкт.

Загалом після розповіді боса мені все було зрозуміло. Спочатку потрібно продумати основний стиль, в якому буде представлений готель, далі вивчити особливості ділянки, потім зробити детальний план забудови та ландшафту, а вже тоді – розробити архітектурний проєкт та візуалізацію інтер’єру. 

На словах все, наче просто, але в реальності – буде складно. І так, нам справді з Гордичем доведеться багато працювати в парі, тож я навіть не можу уявити, як це все воно буде відбуватися. Навіть зараз, просто при обговоренні мілких деталей, ми зчепилися між собою. Допомогло заспокоїтися тільки тактовне покашлювання Андрія.

Коли з обговоренням було закінчено, Гордич першим пішов на вихід, киваючи Риті з Андрієм, і повністю ігноруючи мене. А мені аж дихати легше стало, коли він покинув мій особистий простір.

– Ну, а тепер, Нікі, – звернулася до мене Рита, – ходімо, я покажу тобі твій новий кабінет, – говорила з посмішкою, але щось мені не дуже сподобався погляд, який вона кинула на свого нареченого.

– А я складу вам компанію, – відразу після цього проговорив бос.

Мені здалося це дивним, але я вирішила поки не акцентувати на цьому увагу, тож просто мовчки пішла за ними. По дорозі, до речі, встигла переконатися, що моя команда вже успішно влаштувалася на своїх робочих місцях.

– Ну, ось ми й на місці, – нервово проговорила Рита, коли ми зупинилися біля скляних дверей. – Ми вирішили, що тобі тут буде найкомфортніше. До команди близько і до… Ну, скоро сама дізнаєшся.

– Дякую, – відповіла, намагаючись зрозуміти її останню фразу. – То, може, вже зайдемо?

– Так-так, – Андрій відчинив двері і рукою запропонував мені першою зайти.

Не стала відмовлятися і впевнено зробила крок вперед. Зробила – і мало не впала від захвату!

Офіційно заявляю – мені дістався кабінет-мрія! 

Він був світлий, затишний та просторий. Чесно, навіть не порівняти з тим, що був у мене в  "Elegans".

Не втрималася і одразу підійшла до панорамних вікон, а там від побаченого просто захотілося стрибати на місці від щастя, наче мала дитина. А все тому, що переді мною відкривався нереальний вигляд на місто. Київ був, мов на долоні, уявляєте? Це – просто ВАУ! Вже не можу дочекатися, коли помилуюся цією красою у вечірній час. 

З цією ж щасливою посмішкою я повернула голову в сторону, де побачила гарнющий білий стіл з великим шкіряним кріслом. Вони, а також два крісла для відвідувачів, були розташовані на імпровізованому подіумі. Цікаве рішення, що виглядало дуже оригінально. Головне, звикнути до цього, адже з незвички можна й носа розбити.

Потім я продовжила вертіти головою, аж поки не зіштовхнулася поглядом з… Демоном!

Чорт! Я не можу його бачити! Закрила, а потім відкрила очі, щоб переконатися, що це справді відбувається. І переконалася, на свою голову!

Гордич нікуди не зник і, що цікаво, дивився на мене так само шоковано. 

Потім ми, не зговорюючись, швидко перевели погляд на наших молодят, які зараз виглядали, наче діти, що наробили якусь шкоду. 

– Нікі, ми просто не думали, що це буде проблемою, – сказала Рита з натягнутою посмішкою. – Нам здалося, що вам буде зручно працювати поряд, а це, – показала рукою в бік, – просто дурниця, на яку ти й увагу не звертатимеш.

– Поряд? Дурниця?! – вигукнула я у відповідь. – Рито, тут стінка наполовину прозора! Ти знущаєшся?

Поясню, чому я так нервую.

Я вже згадувала, що в офісі стіни скляні і покриті матовим напиленням. Так от у мене ж в кабінеті повністю матові лише зовнішні стіни, а от стінка, яка межує з сусіднім кабінетом – має матову вставку, яка доходить лише до половини! А далі йдуть мілкі сріблясті візерунки в геометричному стилі. 

Гарно? Беззаперечно. Але через це я тепер постійно буду вимушена бачити демона! 

– І як це називається? – влетів в кабінет Гордич. – Андрію, я ж хотів розширити собі кабінет. Що тут робить ця?

– В тебе й так великий кабінет, Власе, – спокійно відповів йому бос. – А тут – найкраще місце для керівника дизайнерів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍