Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

– Ні, забирай її звідси. Я погодився працювати з Хоменко, але дивитися на неї весь день – це вже перебір.

Це, мабуть, чи не вперше, коли у нас з Гордичем сходиться думка. Шкода було відмовлятися від такої краси, але краще так, ніж “милуватися” демоном більше, ніж того потребує тендер. Але в голос, звісно, я цього не сказала. Все моє єство не дало мені ось так просто погодитися з демоном.

– Власе, у нас немає іншого варіанту, який відповідав би потребам Вероніки, – тоном дипломата промовив Андрійович. – Ви ж дорослі люди. Невже не зможете ужитися на одній території?

– Ні! – одночасно вигукнули ми з Гордичем.

– Вашу злагодженість у правильне річище, то ви світ підкорили б... – пробурмотіла Рита, а ми з демоном одночасно скривилися.

– Коротше, Ніка залишається тут. Не хочете дивитися один на одного, придбайте жалюзі, чи щось інше вигадайте. Все! Це більше не обговорюється. Працюйте, а то розвели тут дитячий садок. Хочу – не хочу, – прогримів голос боса, а потім він взяв за руку Риту і вивів її геть з кабінету. 

І знову ми з Гордичем залишились наодинці.

– Не сильно обживайся, Хоменко. Ти тут надовго не залишишся, – прошипів він мені. 

– Тебе забула спитати, – відповіла йому, а потім демонстративно розвернулася і відійшла до вікна.

Вже в наступний момент я почула, що гупнули двері, а отже, демон правильно зрозумів натяк і пішов геть з мого кабінету.

Я розвернулася, щоб точно в цьому переконатися, а потім – ще раз з посмішкою обдивилася нове місце роботи. Так, з сусідом, слабо кажучи, не пощастило, але все інше – мені реально подобалося. Багато білого кольору, стильні меблі, новенька техніка.

І-де-аль-но! 

Потім все ж вирішила випробувати своє керівницьке крісло. Сіла і обімліла від того, наскільки приємно воно обіймає все тіло. Не втрималася і розкрутилася на ньому, а коли повернулася в вихідне положення – знову зіштовхнулася поглядом з Гордичем, який зараз стояв і просто насміхався з моєї поведінки.

Треба терміново щось вигадати з цією стінкою!

***

Якщо не брати до уваги Гордича, то мій перший день у Фієрі пройшов досить непогано. Після обіду я займалася тим, що знайомилася з новими колегами, а також більш детально вивчала документи по тендеру, які передав мені помічник Андрія. Демон десь зник, тож більше я його не бачила, дякувати Богу.

А ввечері мене чекала зустріч з друзями. Ми вирішили ось так зібратися посеред тижня, адже всім хотілося почути наші з Солею враження від нового місця роботи. Ми – це Соля з Максом, їх друзі Божена та Олег (брат з сестрою), а також до нас приєднався мій Рус. До речі, ми вже не вперше збираємося таким складом, тож я потрохи починаю звикати до нашої шумної компанії.

– Ну, і як все пройшло? – спитав Руслан, коли ми зробили замовлення.

– Супер, – першою вигукнула Соля, яка справді була під враженням від Фієрі і переймалася, що її можуть не взяти назад після декрету. – Там такий офіс гарнющий, вам не передати просто. Нам виділили місце в зеленій залі, де дуже багато всяких рослин. Та й працівники дуже привітні всі. Коротше, я в захваті!

Друзі пораділи за Солю, а потім різко повернули свої голови у мою сторону.

– Ну? – спитала Божена.

Божена, до речі, не так давно повернулася з Польщі, де жила та навчалася останні чотири роки. Вона – краща подруга Солі, що дивно, адже вони дуже різні за характерами. Якщо Соля такий маленький промінчик сонця, то Божена – блискавка посеред бурі. Ніколи не вгадаєш, куди вона вдарить. Загалом вона мені подобається, але я не знаю, чи зможемо ми з нею стати такими ж близькими, як з Соломією. 

– Мені теж все сподобалося. Офіс дійсно неймовірний, та й люди хороші, – але тут згадала про Гордича, тому скривилася і доповнила. – Ну, майже всі.

– Так-так-так, а це вже цікаво, – не приховалася моя реакція від Руса, який з присутніх, мабуть, знав мене найкраще. – Майже всі? Нашій Нікусі хтось не сподобався? Це щось новеньке.

В цей момент нервово закашлялася Соля. Очевидно, теж нарешті згадала про демона.

– Ооо, я так розумію, зараз нас чекає цікава розповідь, – з посмішкою промовив Макс, простягаючи нареченій келих з водою.

– Та ні, – поспішила йому відповісти. – Насправді все нормально, просто в компанії працює людина, яку я не очікувала коли-небудь зустріти, от і все.

– А конкретніше? – допитувався Рус.

– Гордич, – відповіла йому більш-менш спокійно, але сама не стрималася і стиснула кулаки під столом. Ось так завжди і відбувається, варто мені його тільки згадати.

– Гордий?! Серйозно? Властислав Романович тепер твій колега?! – шоковано зреагував друг. – Слухай, Солю, а офіс взагалі ще цілий?

– Поки ще так, – з нервовою посмішкою відповіла йому Соломія. – Правда, не знаю, чи надовго.

– Гордич? Це хто такий? Може й нам поясните? – не стрималася Божена.

– Ох, Білосніжко, там така історія, що на цілу книгу потягне, а то й не на одну, – замість мене почав відповідати Руслан. – Це наш колишній викладач. Вірите чи ні, але вони з Нікою кожного разу на парах мало не билися. В них настільки були напружені стосунки, що всі просто слідкували за ними, ніби за серіалом. Така ненависть повинна була закінчитися або в ліжку, або вбивством, реально.