Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Пані Роттет говорить декілька слів. Її жовтий головний убір сяє під вечірніми променями сонця. Завершує свою промову вона не менш урочисто — дякуючи бривійцям за те, що прийшли, нагадуючи про давньобривійську культуру, а також сподіваючись, що вони добре розважаться, і що в чиємусь серці знайдеться ще більше любові до танців.

Тоді музики грають, ноти підсилюються під здібностями Талановитих фіолетової спілки. Танцюристи, як вогники, кружляють сценою у танці. Акорди змінюються, і вони зістрибують зі сцени, тягнучись до бривійців, які розмістилися навколо. Келла штовхає Флоріана ліктем, коли над звичайними людьми летять червоні стрічки впливу. Бривійці помітно веселішають, долучаючись до танців — тепер без страху, зніяковілості і сором'язливості. Вони формують коло, і тоді музики грають гучніше.

Флоріан відступає назад, коли опиняється надто близько до танцюючих. Келлу затягують у коло троє дівчат у червоному. Він слідкує за її точними рухами кілька митей, перш ніж повернутися спиною і податися геть. Хлопець залишає центр площі позаду, прямуючи до вежі з фіолетовим наконечником. Цієї ночі вона повністю сяятиме цим кольором.

Флоріана підхоплює натовп. Він спотикається об чиїсь ноги і озирається, втупившись у чиюсь спину. Хтось тягне його вперед, рука на його плечі, і він відчуває неочікувану вагу, яка падає на нього.

— Боже мій! — скрикує хтось поруч, і Флоріана знову тягнуть на себе. Він не встигає оговтатися, але нарешті знову відчуває під собою тверду землю. — Пане, дивіться перед собою, коли кудись прямуєте!

— Та невже ви не бачите, що він випив забагато нявчиного напою! — втручається жіночий голос. — Певно, іноземець! Бривієць знає, що не можна пити більше трьох чашок за раз!

— З тобою все добре, юначе? — звертається до Флоріана чоловік, що досі тримав його за плечі. — Не забився? Він налетів на тебе, як…

— Зі мною все добре, я…

Він і не зрозумів, як це сталося.

— Дякую, пане, — говорить він до чоловіка.

Той відмахується, повертаючись до розмови з жінкою. Флоріан вперше дивиться на бруківку, де розпластався іноземець. Він худий і високий, з довгим чорним волоссям, яке прикриває обличчя, і дивним одягом, який Флоріан ніяк не може впізнати. Хлопець нахиляється до нього з простягнутою рукою помочі та мліє, коли чує:

— Де руббо! — турист дивиться на нього темними очима, ріт дивно рухається, складаючи інші слова. — Де манн руббо!

— Я вас не розумію, — каже до нього Флоріан бендонською. — Звідки ви?

Турист більше не звертає на нього уваги, мацаючи бруківку під своїми пальцями. Він щось шукає, щось дуже важливе, якщо він так переймається.

— Залиште свої контакти… Ми з друзями будемо тут прибирати потім, може, знайдемо…

Іноземець скрикує та ривком піднімається на ноги, радісно щось бурмочучи. Він дивиться до Флоріана, тягнеться до нього, і хлопець відсахується, краєм ока роздивляючись знахідку. Перстень, ось що він шукав. Чорний перстень з темним каменем посередині, виконаний у готичному стилі зі сріблястим оздобленням. Роздивитися ближче у нього немає можливості — перстень зникає в стиснутій чоловічій долоні.

Іноземець все ще намагається до нього приблизитися та продовжує щось йому говорити, але Флоріан вже не чує. Навколо зібралися підлітки, які, сміючись, проштовхувались до центру. Це віднесло Флоріана на кілька кроків назад, достатньо, щоб дивний турист повністю зник з його поля зору та хлопець забув про нього.

Флоріан вривається до свого будинку за десять хвилин до восьмої. Пані Дженни ніде не видно, тож хлопець спроможується зазирнути до вікон сусіднього будинку, де вона інколи залишається на чашечку чаю зі своєю знайомою. Кімнати неосвітлені, і він зітхає, вирішуючи залишитися на двадцять хвилин вдома.

Парубок випиває чай, сидячи обличчям до дверей. Коли рівно о восьмій годині хтось стукає, він підривається на ноги. Це не пані Дженна — вона має ключі вже понад півроку, даровані у щирому жесті його батьками. Флоріан шаркає ногами, коли тюпає до дверей, і відступає назад, щойно бачить гостю.

— Привіт, Глейді, — вітається Вів’єн Стронер із широченною усмішкою. І перш ніж Флоріан встигає щось відповісти, вона продовжує: — Знайти тебе не було важко.