Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти міг лишитися з нами, — промовив привид з гірким докором. — Міг захистити матір. Але ти втік.
— Я... я був дитиною, — видихнув Картан, кулаки стислись. — Я не знав, що вони прийдуть у ту ніч...
— Тепер знаєш. Але ховаєшся за сміхом, — відповів привид. — Поки не приймеш правду — не вийдеш звідси.
Картан підійшов ближче до обеліска, торкнувся руни й прошепотів:
— Я жалкую... І більше не буду тікати.
Тонкий ланцюг, що тримав його, розірвався. Він важко зітхнув і ступив убік, як людина, що щойно зняла з душі тягар років.
І тоді залишився лише один — Ейрін.
Його тінь з’явилась не з глибини обеліска, а мовби вийшла з нього самого — точна копія капітана в чорному плащі, з жорстким поглядом. Цей двійник мав холодну рішучість у кожному русі, ту, яку Ейрін в собі ховав.
— Скільки разів ти зраджував тих, хто вірив у тебе? — запитав голосом, ідентичним капітановому.
— Я робив вибір, — відповів Ейрін. — Кожен з них — заради екіпажу, корабля... заради виживання.
— І заради себе, — мовив двійник. — Бо боїшся втратити серце, якщо віддаси його комусь. Навіть їй.
Погляд Ейріна ковзнув на Кайлу, що досі стояла, трохи віддихаючись після власного видіння.
— Я більше не боюся, — тихо сказав він. — Якщо потрібно пройти крізь бурю, аби втримати те, що важливе — я це зроблю.
Тінь зникла. Ланцюг впав на кам’яну підлогу.
Усередині обеліска загорілося світло — не руйнівне, а чисте. Відкрита платформа повільно розсунулася, відкриваючи спіральний спуск углиб, туди, де — можливо — чекала перлина.
Кайла підійшла до Ейріна, погляд її тремтів, але голос був твердим:
— Тепер я точно знаю: ми з тобою не просто випадкові супутники.
— Тоді тримайся міцніше, — промовив він із посмішкою. — Далі буде ще темніше. Але з тобою — я готовий.
І вони рушили вниз — усі разом, вже очищені від тіней, але з новими питаннями, що чекали на відповіді в серці острова.
* * *
Спіральний спуск був довгим. Стіни поступово змінювались: сірий камінь переходив у щось древніше, майже кісткове на дотик, з вкрапленнями світних жил, що пульсували м’яким синім світлом. Повітря ставало густішим, важчим, з легким присмаком морської солі та чогось... магічного.
— Цей запах... — Кайла торкнулася стіни. — Це енергія Перлини. Я відчуваю її.
— Ти точно знаєш, що це? — запитав Ейрін, йдучи поруч.
— Не знаю всього. Але моя мати казала: коли Перлина пробудиться — море більше не буде слухняним. І той, хто її тримає, зможе змінити хід вітру й часу.
Картан позаду пирхнув:
— Звучить як щось, що викликає нову бурю...
Вони вийшли у величезну підземну залу. Колони, заввишки з щоглу корабля, підтримували склепіння, всипане зоряним візерунком. У центрі — джерело, мовби озеро з чистою водою, що світилося зсередини. Навколо нього стояли чотири статуї — обличчя стерті часом, але кожна тримала у руках символ: меч, тризуб, перо і мушлю.
Кайла підійшла до води. Її обличчя спокійне, але очі блищали — ні страхом, ні жадобою, а впізнаванням.
— Вона тут, — прошепотіла. — Перлина десь під джерелом. Але щоб до неї дістатися, треба пройти ще одне випробування.
І в ту ж мить вода збурилась. Із глибини виринуло щось велике — не зовсім істота, не зовсім дух. Воно було схоже на тінь з самих глибин океану, з очима, що світилися бурштиновим вогнем.
Стародавній голос, рознесений по залі, прогримів:
— Лише ті, хто знає істину про себе — можуть побачити істину світу. Хто жадає перлини — повинен віддати те, що найдорожче...
Кайла, Ейрін, Картан, Теріс і Джейн завмерли.
— І що воно має на увазі? — прошепотав Теріс.
Ейрін кинув погляд на Кайлу.
— Можливо, вибір ще попереду. Але він буде спільним.
Кайла торкнулася амулета на шиї — крихітного уламку, єдиного, що лишився їй від матері.
— Я знаю, що маю віддати.
Але тінь ще не відступала. Джерело темніло, а з-під статуй почали виростати нові загрози — з каменю, води і тіні...
З кам’яної підлоги виринали силуети — створіння без рис, мов із тіні, з хапкими руками й сяючими очима. Вони не мали тіла, але з кожним кроком ставали чіткішими, матеріальнішими.
— До бою! — вигукнув Ейрін, вихоплюючи меч.
Картан вже стояв пліч-о-пліч з ним, з шаблями в обох руках. Джейн підняла арбалет. Кайла відступила до джерела, її руки вже світилися вогняно-золотим полум’ям заклинань.
Сутінки ожили. Перша тінь рвонула вперед, але Ейрін розсік її — і вона розчинилась у повітрі, ніби пар.
— Вони слабкі, коли не торкнуться води! — крикнула Кайла. — Не дайте їм підійти до джерела!
Проте тіні вже повзли з усіх боків. Одна пробилась до Картана й збила його з ніг. Інша схопила Джейн за плече — але вона, вигнувшись, випустила стрілу прямісінько в голову тіні. Вибух світла, і вона зникла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перлина з глибин, Катя Губська», після закриття браузера.