Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 13: Сніданок

Світловолосий чоловік, який досі стояв у дверях, обернувся на голос ректора і весело промовив: 

- Зайнята? Як шкода! Вічно я в прольоті у красунь! 

До кухні увійшов ректор і холодним тоном доповнив:

- У цієї красуні аж два наречені, і один із них — Ворон. Тому тобі буде розумніше триматися якнайдалі. 

-Ось це новини! — розвеселився світловолосий. — У Ворона є наречена та суперник? Коли буде фінальна битва за серце дами? Я буду в першому ряду, не пропущу це шоу! 

Клариса тихо ахнула і подивилася на мене ошелешеним поглядом. Я ж намагалася не підіймати очей від тарілки з кашею, відчуваючи незручність. Навіщо він сказав про двох наречених? Ще й чутки про мою нерозбірливість. Ось спасибі, пане ректоре, вдало підставили. 

-Клариса, Освальд поїхав до міста за поштою, коли він повернеться, розсортуйте її, я чекаю листи з Міністерства, — звернувся ректор до Клариси, яка, здається, ще не прийшла до тями від здивування. 

-А ти, Ізабелло, не розсідайся довго, сьогодні будеш виконувати роботу секретаря, поки Освальд відсутній. Закінчуй сніданок і йди до мене в кабінет, у нас багато справ. 

Я кивнула, а ректор швидко покинув кухню. Світловолосий же сів за стіл навпроти мене, весело підморгнув і простягнув руку: 

-До речі, я Патрік Рауф. Навчаю тутешніх недоучок бойовим мистецтвам.

 Я потисла простягнуту долоню й обережно відповіла: -Ізабелла Беннет, помічниця секретаря пана ректора. Мене нещодавно взяли на роботу. 

Патрік був доволі симпатичним: світле волосся трохи нижче вух, високий інтелігентний лоб, блакитні очі, різкі вилиці та чітко окреслені губи. Він не був таким високим, як ректор, радше трохи нижчим за середній зріст, але виглядав досить міцним. Ніколи б не подумала, що людина з такою безпечною зовнішністю може бути викладачем бойових мистецтв.

- Як ти потрапила в обійми Ворона, а? — продовжував веселитися Патрик. — Я вже думав, що він так і помре затятим холостяком! 

-Ви знаєте цього чоловіка? — не стрималась я від здивування. 

-Здається, цей Ворон відомий навіть більше, ніж Його Величність. Всі його знають, окрім мене! 

Петрік з подивом хлопнув очима:

- А ти що, не знаєш його? Жартуєш?

 Клариса обурено прошипіла на нього:

- Так, досить! Це не твоє діло, пане Рауф! Іди в казарму, твої учні, мабуть, уже тебе чекають! 

-Все-все, мила Клариса, зрозумів, йду, не нападай на мене! — Патрік підскочив, зробив жартівливий поклін і залишив нас наодинці. 

Я без апетиту доїла кашу, випила каву кількома ковтками й попрямувала до виходу.

- Ізабелло, люба, — покликала мене Клариса. — Все буде добре, не переживай! Я слабо усміхнулась їй у відповідь і поплелася до кабінету ректора. 

Той сидів за письмовим столом і підписував якісь документи з червоної шкіряної теки. Побачивши мене, він показав пальцем на стопку паперів і сказав, як ні в чому не бувало: 

+Тут розклади занять від деканів на найближчий місяць. Твоя задача — звести їх в одну таблицю. Як закінчиш, покажеш мені. 

Я взялася за роботу. Взяла великий аркуш паперу і поділила його на клітинки, ретельно розподіляючи інформацію по таблиці. Ректор займався своїми справами, не звертаючи на мене уваги, а я потихеньку кидала на нього обережні погляди. От коли він мовчав, він виглядав просто ідеально, аж захоплюєшся! Кілька пасмів волосся спадали йому на лоб, а комір сорочки був трохи розстебнутий, відкриваючи його міцну шию. Цікаво, він сьогодні вранці бігав по стадіону? А якщо так, то знову напівроздягнений? У пам'яті спливла картина зустрічі з ректором рано вранці: розталий сніг на його волоссі, широка потужна грудна клітка… Я ментально влупила собі ляпаса і повернулася до роботи, проганяючи непрошені й такі непристойні спогади. 

Через півтори години я закінчила свою таблицю, задоволено видихнула і протягнула аркуш паперу ректору: 

-Пане ректоре, все готово. Він уважно перевірив розклад, звіряючись з записками від деканів, і захоплено вигукнув:

- Браво, навіть краще, ніж в Освальда! Здається, я не помилився, взявши тебе на роботу.

 Раптом двері кабінету різко розчинились, і на порозі з'явився задиханий від бігу Патрик Рауф. Без зайвих слів він коротко кинув: 

-У нас проблема. Стюарт не впорався з вогнем і підпалив однокурсників. Твоя допомога потрібна!
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍