Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— О, великі боги! — вигукнув чоловік, схопившись за ґрати і відсахнувшись назад. — Не забирай мене, будь ласка! Я все виправлю! Я кинув пити! Ну… майже кинув! — Він почав гарячково хреститися і перераховувати імена богів, яких знав. — Лише один ковток учора, я клянусь! Не карай мене, о темний володарю!

Еріон не втримався і усміхнувся. Його справді сприйняли за смерть. Усмішка ця була сповнена іронії, але водночас і чогось спокійного — ніби те, як чоловік його сприймав, якимось чином відповідало частині правди.

— Спокійно, — тихо сказав Еріон, але його голос, здавалось, змусив чоловіка ще більше похолонути. Той знову припав до ґрат, благально витягнувши руки.

Не затримуючи уваги на п’яниці, Еріон почав повільно й обережно оглядати інші камери. Він ішов уздовж вузького коридору, тримаючи руку на Тінерізі, готовий до будь-якого несподіваного нападу. У кожній камері він шукав знайомі обличчя, але натомість бачив лише чужих людей: когось закутого в ланцюги, когось непритомного на холодній підлозі, а когось, хто мовчки дивився на нього з-за ґрат.

У жодній із камер не було ні Салема, ні Елріка, ні Райнара, ні Аліни.

"Вони не тут," подумав Еріон, стримуючи розчарування. Але він знав, що повинен залишатися зосередженим. Якщо це не місце, де їх тримають, він повинен знайти інше.

Еріон, зробивши кілька кроків уздовж темного коридору, зупинився, коли почув глухий звук кроків і приглушені голоси за рогом. "Це мій шанс дізнатися, де вони". Він швидко наблизився, залишаючись у тіні, і визирнув із-за кута. Двоє охоронців стояли біля важких дерев’яних дверей. Їхня розмова була розслабленою, але досить гучною, щоб Еріон міг почути обривки слів.

— Не знаю, скільки вони ще тут триматимуть тих… — сказав один, молодший на вигляд.

— Мовчи! Нам не треба знати більше, ніж слід, — перебив другий, старший і кремезніший, з грізним виглядом. — Просто стій на посту.

Еріон прикусив губу, розмірковуючи, як діяти. Битися з обома охоронцями одразу ризиковано: це приверне увагу. Але використання сил тіней? Це було ідеальним випробуванням його нових можливостей. Зосередившись, він відчув, як тіні навколо нього затремтіли, відгукуючись на його волю. Факел, що висів на стіні біля одного з охоронців, кидав густу тінь на підлогу.

Еріон безшумно розчинився в темряві, яка огорнула його тіло. Він відчув, як його сутність зливається із тінню факела, і на мить йому здалося, що час зупинився.

Раптово він матеріалізувався прямо за спиною молодшого охоронця. Один швидкий рух Тінеріза, що перетворився на кинжал, — і кров заструмувала з шиї чоловіка. Той здавлено захрипів, падаючи на підлогу.

Другий охоронець різко обернувся, але не встиг навіть зреагувати. Еріон блискавично кинувся вперед і схопив його за горло. Сила, яку йому надали тіні, була надзвичайною: охоронець, хоч і значно перевершував Еріона в масі, не зміг ані відштовхнути його, ані скрикнути.

— Мовчи, якщо хочеш жити, — прошипів Еріон, міцніше стискаючи горло чоловіка.

Очі охоронця налилися жахом, і він слабо кивнув. Еріон трохи послабив хватку, але тримав чоловіка так, щоб той не зміг утекти.

— Де знаходяться ті, кого привів король? — запитав Еріон, наближаючи обличчя до чоловіка. Його голос був холодним і владним.

— Я... я не знаю точно, — задихаючись, відповів охоронець. — Їх відправили вглиб замку, до... до ізольованої зони. Я не знаю, що там...

— Достатньо, — перервав його Еріон, стискаючи горло міцніше.

На мить він замислився. Тепер він знав, що його друзі, швидше за все, знаходяться не в звичайних камерах, а в спеціально охоронюваному місці. Це ускладнювало його задачу, але водночас надавало йому новий напрямок для пошуку.

— Сьогодні тобі пощастило, — сказав Еріон, різко ударивши охоронця в потилицю, аби той втратив свідомість. Той осів на підлогу поруч зі своїм товаришем.

Оглянувши місце ще раз, Еріон сховав Тінеріз і злився з темрявою, прямуючи далі до глибин замку.

Піднявшись із темниці, Еріон опинився в маленькому внутрішньому дворику, який був обрамлений високими кам'яними стінами. Під ногами потріскана плитка утворювала візерунки, які колись, можливо, були красивими, але зараз виглядали зношеними й порослими мохом. Посередині двору стояв старий фонтан із поламаними статуями, з якого вже давно не текла вода. Над головою нависали балкони, що тягнулися по всьому периметру стін, їх підтримували масивні кам’яні колони, між якими світили факели, кидаючи довгі тіні.

На території патрулювало кілька солдатів. Двоє стояли біля одних дверей, спілкуючись між собою, ще двоє ходили колами вздовж периметру двору. Їхні обладунки дзвеніли при кожному русі, видаючи ритмічний, заспокійливий звук для тих, хто не був тут із ворожими намірами. Один із них зупинився на мить, поправивши ремінь на мечі, перш ніж продовжити свій обхід.

Еріон, зупинившись у затіненому кутку біля виходу з темниці, швидко оцінив ситуацію. Двір мав кілька виходів, але жоден із них не був позначений і не виділявся чимось особливим. На кожних дверях висіли залізні петлі й старі замки, але жодна підказка не говорила про те, куди вони могли вести.

"Що за безлад?" подумав Еріон, мимоволі скривившись. "Невже було так важко зробити один вхід і один вихід? Хто взагалі придумав ці лабіринти? Архітекторам цього замку явно бракувало здорового глузду."