Читати книгу - "Архе"

було маркотно. Близились місячні.

Щоби вберегти себе від усеможливих нервових здвигів, Терезка взяла тайм аут.

4

Юлько Торба, або ж просто вуйцьо Юлік, її вуйко по маминій лінії, був людиною душевною. Коли топляться мізки, хтось дивиться телевізор, хтось для розрядки береться рахувати гроші, хтось лущить фасолю на насіння, можна міняти ґрунт в акваріумі — технік багато. Терезка в такому випадку їхала ранковим поїздом до Мідних Буків — слухати байки про вуйкові походеньки.

Замолоду вуйко Юлік працював лісником у Вовчу хівському лісництві — ще тоді, коли. Вуйко тримав багато бобін зі старою музикою, за якою вмирав — тоді, коли. На антресолях вуйко переховував поношені «вельвети», солідну підшивку журналів «Ровесник» і кілька тек вирізок зі статтями про монстрів гард року — на незабудь про тоді, коли. Її вуйко був СТРАШНИМ ХІПІ — теж тоді, коли. І, ясне діло, він завжди був ПРОТИ. (принаймні, тоді, коли) Різниця у 30 років дозволяла вуйку Юліку переповідати Терезі власне життя у манері «знайди дві тисячі сто сімдесят п’ять відмінностей».

Байки були щоразу іншими — і щораз правдивішими, натурально. Для Терезки не існувало кращого реляксу, ніж довіритися вуйкові у тих невинних, безглуздих побре хеньках, поданих під соусом із настільки непереконливих деталей, що рот мимоволі розпливався у посмішці: мовляв «Ну ну… та ні, чому ж не вірю — вірю, тільки от…»

Останніх років зо три у думах вуйця Юліка витав гни лісний дух мейнстриму. Він влаштувався завгоспом у музичній школі й на старості літ здивував рідню, коли одружився на тутешній училці — місцевому генетичному курйозі з чорними рухливими брівками довкола рота, які він (курйоз) регулярно голив Юліковою бритвою.

До дітей у них справа не дійшла. Вуйкова половинка, цьоця Настя, зосередилась на тому, аби поскорше покінчити з неспокійним хіпівським минулим її хатнього зайчика.

Зайчика, бля.

5

Того ж вечора, коли я підсунув Температурі записку (розраховуючи на зовсім іншу реакцію — більш невро тичну), дівчисько феномен вразило мене своєю твердістю.

Бо мало хто, закрапавши «плазму» вперше, наважиться фокусувати силу зору на безжальності. Тим часом кожен, хто спостерігав за Терезчиними діями, упевнився, що вона дійсно ходячий феномен.

Так от. Дівчисько феномен спакувало у наплічник дощовик, наготувало «карпатські» черевики (які вдягало тільки тоді, коли їхало в гори), перевірило, чи заряджена плівка у фотоапараті (про який воно у найпотрібніші хвилини завжди забувало) і докинуло пару книжок з геометрії.

Потім Терезка стояла на балконі, перехилившись через перегородку, крутила задом і мугикала якусь мелодію. Часом завмирала і дослухалася, як матюкаються і копають м’яча дітиська внизу. У повітрі стояв запах осиних яблук. На душі чогось було так сумно, що аж хотілося малювати простим олівцем. Пахло далекими вітрами з моря.

У місто прибувало солоне повітря з Антарктиди.

Терезка спробувала уявити, як воно там: неозорі пласти білого, і тільки де не де темні плями проталин. Антарктида нагадувала їй про «плазму».)

БІЛЕ

Чим холодніше ставало надворі, тим тихіше робилося їй на душі. Коли на балконі стало зимно стояти босою, вона вилізла з ногами на ліжко. Підлогу надалі вкривали підручники з хімії, походження яких залишалося невизна ченим. Кульковою ручкою Температура малювала на ковдрі великого полярного моржа.

Потім пішла у туалет. Почалися місячні.

6

Вночі було зимно і пахло морем. У кімнату крізь неза чинену кватирку залетіло аж вісім сонечок.

Терезка і станція «Бескиди»

1

Вагон, у якому їй довелося їхати до самих Мідних Бук, був забитий тхнучими сутностями без форми та імені, що тіснились по п’ятеро на полиці; страшні чорні мадяри, схожі на переспілу ожину, голі по пояс, вусаті, з кудлатими животами, сиділи в тамбурі на своїх клунках, не інакше як наповнених відрубаними головами, курили, а хрестики на їхніх шиях від поту ставали гарячими й липкими, і здава лося, десь далі, ближче до локомотива, в котрійсь із засраних параш криється портал прямісінько в пекло, звідки ці функціонери Люципера й приперлися на перекур.

2

На перон вона вийшла з помітним полегшенням. З гір тягнуло холодом.

3

Ноги її вже відчували втому.

Полотно колії знайшлося, коли сонце минуло зеніт. За останні три години блукань горами її наплічник відчутно полегшав — там залишалося якихось три пляшки пива.

Вуйко Юлік, завгосп і хіпан, товстунець і веселун екстраверт, відійшов на кілька кроків убік — відлити. Робив він це діло напрочуд артистично: манірно розстібав ремінь, з виразом благання про милість богів закидав голову до сосен, з виглядом битого бітломана кивав у такт пругкому шумові сечі по моху. Для досвідченого ока цей драмгурток свідчив про одне: вуйко Юлік набрався.

На плече тим часом упало яскраве червоно чорне сонечко. Втягнуло крильця і поповзло за шию. Поруч, під буком, вуйко голосно, зі смаком зітхнув, ніби після сечо спускання в легенях зібрався млосний вихлоп, струсив невидиме щупальце і почав заправлятися.

Тереза дістала з кишені м’яту пачку «Прилук», добула пштричком погнуту цигарку і недбало вставила ту в кутик рота.

— О! — коли вуйко побачив цей жест, його очі спалахнули. — І мені так! Як хуліганові!

Терезка приліпила до пересохлих вуйкових вуст сиґарету і припалила сірником на двох. Вуйко Юлік по школярськи витягнув губи і випустив дим. Він глянув на своє відобра ження у сонячних окулярях Терезки і з блаженною посміш кою підтягнув штани.

— Ти мене звільняєш, Терезко. От ніхто так не вміє, як ти, їй Богу, — сказав вуйко і виконав довкола неї невеличкий танок п’яної бджоли. При цьому вуйко вимахував нижньою губою, до якої прилипла папіроска. Папіроска смикалася як жива. Вуйко махав долоньками на єврейський манір і крутив задом. Було весело.

Терезка гмикнула. Затяглась «прилучиною» і по бандит ськи схаркнула.

— Я себе зараз такккою хіппіскою почуваю, шо то капець! — довірливо сказала вона. Ці слова мали слугувати своєрідним камертоном, за яким вуйко будував подальші речитативи. — От повернемося на хату, включиш мені Боба Дилана, гаразд?..

— Тю, питаєш! Ти ж знаєш, ми з тобою зараз — останні хіпі. Останні якшо не в Україні, то у Львівській області точно. Думаєш, зараз ше хтось нашу музику слухає? ТА НІ ФІ ГА! Це тільки ми такі к кллльові… Ббоже боже! Поду мати тільки: єдині у всій Львівській області, хто ше слухає «Джеферсонс ейрплейн»! І перші почали, блін!

— Як у Біблії, — підкинула дровець Терезка. — Будьмо уважні: з землі прийшли, в землю вернемось.

— А